Cвяткове

Згідно з ось цією новиною під заголовком "Почти половина украинцев ожидает в 2008 положительных изменений", у цей передсвятковий період 49% наших співвітчизників відчувають радість і очікування змін на краще. Цей настрій панує і в душах співробітників Nords PR. А ще - приєднуємося до тих 44% опитаних, для яких рік, що минає, був непростий, але загалом вдалий.

Для Nords PR він був точнісінько таким: ми народилися - а це завжди непросто (спитайте будь-яку маму :) ), але в нас все в порядку: у нас чудесні клієнти, які ставлять перед нами надзвичайно цікаві завдання; у нас надійні партнери, на яких завжди можна покластися; нам просто чудово працюється разом, і ми отримуємо купу задоволення від роботи... Одним словом, рік вдався.

З упевненістю пишу це все, тому що щойно ми підбили підсумки перших місяців роботи Nords PR. Тому настрій - прекрасний, і дуже хочеться поділитися ним з вами.

Щиро бажаємо всім здоров'я, процвітання, підтримки близьких людей, душевного тепла і комфорту, гармонії і великого щастя! Нехай репутація ваша буде бездоганною, спілкування - приємним і результативним, ідеї - яскравими. Нехай кожен день Нового року приносить радість і задоволення!

Веселих усім свят!

-Ярина, Володимир, Ліля, Оля, Зіна, тобто вся команда Nords PR Ukraine

P.S. Ми пішли святкувати :) Блог читатимемо завтра :)

Успішність внутрішнього PR

Грамотний внутрішній PR компанії, виявляється, може бути цікавим не лише керівництву цієї компанії, але й журналістам. Все залежить від того, як цю інформацію подати.

Нагода переконатись у цьому випала мені зовсім недавно, на корпоративній вечірці одного з наших клієнтів. Компанія, що працює на ринку металопрокату, вирішила провести неординарну корпоративну вечірку з нагоди святкування Нового року. Замість того, щоб сидіти цілий вечір за столом і пасивно споглядати за тим, що відбувається на сцені, співробітники вирішили вийти на сцену самі. До танцювальної справи підійшли дуже відповідально, і через 2 місяці тренувань показали результати, на гірші за зірок телебачення. Де ж тут успішний корпоративний PR, запитаєте Ви? – А ось де: проект виявився не лише видовищним, але й мотиваційним. Керівники відзначили покращення стосунків у колективі, працівники стали більш відкритими і готовими до спілкування, завдяки танцям стали менше боятись публічних виступів. Не дивно, що така інформація зацікавила HR-видання.

Одним цікаво було дізнатись, як танцювальна ідея виникла в металургійній компанії і чи матиме вона подальший розвиток. Інше видання забажало поспілкуватись з керівництвом компанії, на днях інтерв’ю вже виходить друком. Дехто працює над розгорнутим матеріалом про танцювальний проект – методика, організація, мотивація, підготовка, результат… Є і такі, хто досліджує як різні компанії святкують Новий рік, і нестандартна новорічна історія нашого клієнта неодмінно посяде в цій статті достойне місце.

Якщо ж копнути глибше, то можна знайти журналіста, який на хвилі всеукраїнського інтересу до танців, готує матеріал про танці у місті… А виходять такі статті, як Ви напевне уже здогадались, у популярних суспільно-політичних виданнях з великим накладом, куди невеликим компаніям з їхніми корпоративними новинами дорога закрита… якби не корпоративні танці! То хто сказав, що корпоративний PR журналістам не цікавий і отримати висвітлення без грошей неможливо? Ще й як можливо, треба лише знайти цікавий кут подачі і запропонувати ідею журналістові. Дерзайте!

До речі, ось кліп з номерами всіх пар з тих самих корпоративних танців. Один з учасників – професійний тренер, другий – співробітник компанії, танцювальний досвід якого – два місяці. Вгадаєте, хто є хто?



Якщо Вам сподобалось, можете переглянути танцювальні номери пар-переможців повністю. У парному конкурсі виграли два номери - Мерлін Монро & Майкл Джексон та Зорро, а серед шоу-номерів перемогу здобули "Злодії".

Конкурс прогнозів на 2008 рік

Настав чудовий час, коли всілякі фахівці (та й я собі в цьому задоволенні не відмовляю), роблять прогнози на наступний рік. Хто у кришталеву кулю дивиться, хто поринає у складні таблиці та будує математичні моделі, хто покладається на інтуїцію, а хто - просто тикає пальцем у небо. Не скажу, яким із цих способів користуюсь я, але свої три передбачення з приводу галузі PR на наступний рік пропоную на ваш, шановні читачі, розсуд.

І запрошую вас не лише обговорювати мої сентенції, а й пропонувати ваші. Через рік на цьому блозі ми підіб'ємо підсумки. Авторові найближчого до реальності прогнозу обіцяю приз від Nords PR (сума монетарного еквіваленту приза залежатиме від статків агентства через рік :) ) Враховуватимуться всі коментарі, які ви запостите до 10 січня 2008 року.

Так-от, мої прогнози з приводу ринку PR в Україні на 2008 рік (звиняйте, цифри абсолютно інтуїтивні, "твердих" даних у мене, як і ні в кого іншого, звичайно ж, немає):
- Сукупні PR-бюджети компаній виростуть на 20%
- Cукупні біллінги PR-агентств виростуть на 30%
- Зарплати PR-директорів / начальників PR-відділів виростуть на 50%

Готова пояснити свої міркування.
Все більше компаній впроваджують функцію PR, проте сьогодні цей ріст відбувається в середньому, а не у великому бізнесі, тому тільки 20%. Все більше компаній розуміють, для чого їм PR-агентства, тому будуть активніше аутсорсити не лише окремі події, а й більш стратегічні речі. Тому 30%. І, нарешті, такого кадрового голоду на рівні кваліфікованого персоналу, як зараз, ще ніколи не було (тому що попиту не було) і не буде (тому що пропозиція зросте). Тому, в середньому, 50% зростання зарплат для досвідчених піарщиків керівного рівня.

А що думаєте ви?

Useful blog reading

Є декілька блогів, які слід поставити в RSS-reader кожному спеціалісту із роботі зі ЗМІ, особливо якщо ви прийшли в PR не з журналістики (як, наприклад, я - давній досвід роботи регіональним дописувачем в економічному щоденному виданні Eastern Economist навчив мене писати коротко й стисло, проте, працюючи віддалено, я не мав змоги побачити, які етапи проходить стаття чи повідомлення в редакції).

• "Нотатки злого редактора" - блог Павла Урусова, головного редактора журнала Windows Vista та колишнього головного редактора журнала Сота. Павло робить акцент на IT-індустрії, проте корисно буде читати всім, хто хоче побачити видавничий бізнес та редакцію зсередини.
• http://svinoryl.livejournal.com/ - ЖЖ колишнього редактора розділу "Гроші" Контрактів, а зараз аналітика в українській інвестиційній компанії. Ім'я не називатиму, оскільки автор його сам не афішує, проте всі охочі після невеликого дослідження зможуть вирахувати самі ))). Автор часто дає гострі і цікаві огляди ринку ділових ЗМІ і свою суб'єктивну, але від того не менш цікаву оцінку подій на медіа-ринку в цілому.
• Блог Влада Гороховського, оглядача журнала Mobility (дякую arturclancy за посилання) - це вже точно для зацікавлених в IT-індустрії.

Ну і, звичайно, в переліку повинні бути вже згадувані в цьому блозі раніше PRweb. Блог о public relations в интернете, блоги журналістів Кореспонденту та Новинаря. Буду радий посилання на нові джерела )).

Сайт Nords PR в ефірі!

Ура! Наш вихід в Інтернет нарешті можна вважати повноцінним. Сайт Nords PR Ukraine нарешті запрацював. Заходьте, читайте, діліться враженнями!

Звичайно ж, ми і надалі писатимемо на блог. Вдячні всім, хто нас читає і коментує!

Буквально 2 слова про ефективність і оцінку..

Зазвичай такий аспект як вимірювання ефективності PR-діяльності і для більшості спеціалістів зі зв’язків з громадськістю, і для самих замовників є доволі химерним і невизначеним. В результаті, саме це вимірювання або оцінка стала однією із найбільш обговорюваних тем на сторінках профільних видань і на професійних посиденьках. Як правило, оперують термінами, які важко перекладаються на рідну мову, як-то outtakes, outcomes, outputs, що додає ще більшого нерозуміння. Ще існують всілякі аналізи та еквіваленти. Далі в подробиці не вдаватимуся, бо переконана, читачі блогу – спеціалісти зі знаннями та досвідом, та й не про це сьогодні мова.

Хоча, коли діло доходить до практики, а саме визначення завдань, які потім стануть відправною точкою при оцінці, звичайно ж, простіше написати загальні фрази на кшталт «підняття обізнаності ЦА» чи «інформування ЦА». З такими завданнями завжди можна апелювати до висвітлення, яке з’явилося у ході PR-активності. Доволі звична практика. Адже, з одного боку, PR-спеціаліст використовує найпростіший спосіб підтвердження та оцінки своєї роботи, а, з іншого, замовник економить на оплаті складних досліджень та аналізу.

З рештою, до чого це все я тут пишу? А ось до чого. Маю клієнта, цільова аудиторія якого активно світиться на всіляких форумах та блогах. Отож, реакція власне цієї аудиторії є своєрідним мірилом успішності чи неуспішності найменшого кроку, який я роблю у напрямку розбудови стосунків компанії-клієнта з громадськістю. З’явився прес-реліз – тут же обговорення на форумі, експертна стаття – коментарі та аналіз. Прийшла зранку, промоніторила профільні сайти, почитала форуми – сиджу обдумую, яким повинен бути наступний крок, і якою буде реакція на нього. В цьому є справжній непідробний смак професії. Модель two-way communication досвідчених панів Грюніга та Ханта таки працює! (і це не патетика). Визначаючи PR як розбудову взаємовигідних стосунків компанії та суспільства, варто не забувати, що ці стосунки, як і будь-які інші, починаються з діалогу.

До речі, погодьтеся, все ж складно апелювати до семи позитивних статей на популярних сайтах і однієї замітки, у яких прочитуються ключові повідомлення, на фоні повного незадоволення споживачів діями компанії на тих же профільних сайтах.

Поезія та PR ))

На минулому тижні я писав про враження від перегляду офортів Пікасо в розрізі зв'язків з громадськістю, тепер хочу поділитися враженнями від поезії )).
У п'ятницю довелося бути в Ужгороді - проводити прес-конференцію для клієнта. Місцеві колеги запросили мене на поетичний слем - битву поетів, влаштовану на честь завершення книжкового ярмарку "Книжковий Миколай". Турнір є відкритим поетичним дійством, себто передбачає вільну участь поетів без вікових, мовних чи цензурних обмежень. Цього разу у відомому ужгородському шинку "Деца у нотаря" зібралося 10 учасників та учасниць слем-турніру та багато слухачів. Правила дуже прості - кожен поет має три хвилини часу для читання творів - домашніх заготовок та творів, написаних просто під час турніру із використанням трьох заданих журі слів. Обов’язковою умовою є читання поетом лише власних творів, причому оцінюється не лише якість твору, а й його подача.
Незважаючи на серйозну конкуренцію молодого покоління ужгородських, київських та луцьких поетів, переміг найстарший учасник слему, "вусатий "няньо" закарпатської поезії" Василь Кузан (який, до речі, у фіналі зійшовся у двобої із своїм сином).
Як це все стосується зв'язків із громадськістю? Молоді поети влаштовували на слемі справжнє театральне дійство. Рядки їх віршів краяли серце, думка слухачів не завжди встигала за кривою кардіограми сюжетної лінії, яскраві порівняння та сміливі образи засліплювали зір. Натомість досвідчений поет декламував спокійно, без надриву в голосі, його вірші були про більш буденні речі та почуття, знайомі кожному - тому, певно, саме він і здобув перемогу.
Думаю, цілком можна провести паралель із PR. Часто спеціалісти захоплюються зовнішніми ефектами - яскравими запрошеннями, складною механікою участі, залученням celebrities, складним оформленням прес-кітів, при цьому забуваючи про основне - про наповнення. Проте головне - не розважити журналіста, а надати йому якісний матеріал, в ідеалі вже адаптований до формату його видання, з якого йому можна буде "зліпити" статтю, цікаву його аудиторії.
Не заперечуватиму, складні події розважають журналістів та сприяють побудові гарних стосунків з ними, проте крім журналістів, є ще й редактори рубрик, випускові та головні редактори, які просто не мають часу відвідувати всі заходи, і які набагато більше цінуватимуть якісний матеріал, ніж матеріальні та нематеріальні заохочення, які часто надають агентства спільно із своїми клієнтами.
Тож, на мою думку, гарна "обгортка" є лише допоміжним фактором, а головним лишається зміст - що й довів вкотре ужгородський слем.
А ви як вважаєте?

PS І чи чув хтось про схожі поетичні дійства у Києві найближчим часом?
PPS У темі Ярини кілька днів тому стосовно джинси на ТБ я лишив досить песимістичний коментар з приводу роботи із ЗМІ в регіонах. Тепер хочу вибачитись перед Ужгородом - на заході зібрались представники майже всіх ужгородських ЗМІ, яким було дійсно цікаво - завдяки вдало підібраному куту висвітлення та гарним доповідачам. Звісно, без концепції- "обгортки" не обійшлося, проте якісна робота з підготовки цікавої, об'єктивної "фонової" інформації та підготовці спікерів до спілкування із пресою дала результати.

Чи має право на існування снобізм у маркетингу?

Сьогодні стала учасником прецікавого діалогу. Мені на пошту прийшло запрошення приєднатися до соціальної мережі випускників Києво-Могилянської Академії. Я - великий фанат свого вузу, який всім рекомендую. Я дійсно пишаюся тим, що була серед одним із перших його студентів. Тому з великою радістю та ентузіазмом натисла на лінк ресурсу... Який облом! Виявляється, ресурс не підтримує Internet Explorer, браузер, до якого за багато років корпоративного життя встигла звикнути.

ОК, не втрачаю надії: наприкінці листа є такий приємний постскриптум: P.S.: Якщо в когось виникли якісь запитання чи пропозиції, чи може чимось допомогти, надсилайте свої листи на (адреса). Пишу: у мене стандартний браузер, невже у мене немає шансу покористуватися цим ресурсом?

Відповідь потрясла мене до глибини душі (дослівно): Так, наразі, приблизно 77% користуються інтернет експлорером. Але ж ми не хочемо своєю суспільною мережею охопити все людство! Наша цільова аудиторія - українська і світова інтелектуальна еліта, а вона, як правило, використовує Firefox, Opera або Safari (виділення моє - Я.К.). Саме через те, що в порівняні з ІЕ, дані браузери куди більш функціональні, захищені від вірусів та підтримують міжнародні веб стандарти.

Хоча, на хлопський розум, моя приналежність до випускників "могилянки"цілком робить мене придатною до участі у мережі її випускників, виходить, на думку засновників цієї соціальної мережі, я, як і 77% користувачів Інтернету, занадто примітивна, щоб не оцінити всі переваги інших браузерів - а заодно і щоб належати до української інтелектуальної еліти.

Засновники ресурсу мають повне право обирати свою цільову аудиторію. Але й аудиторія може образитися. Наприклад, як це зробила я. Тому звинуватила засновників у вузьколобості.

А з точки зору комунікацій, продавати таким чином новий ресурс - повне безглуздя. Для чого починати з того, що відштовхуєш від себе людей? Тим більше, що серед випускників "могилянки" багато людей працюють в офісах компаній, де стандартним браузером є той сам "низькоінтелектуальний" Explorer. А значить, люди новим ресурсом користуватися не будуть. Замість соціальної мережі випускників, засновники отримають соціальну мережу випускників-користувачів Firefox, Opera & Safari. Погодьтеся, не одне і те саме.

А ще - такий підхід зашкодив репутації "могилянки" в моїх очах. Адже я вперше замислилася: чи правильно роблять у цьому закладі, навіюючи своїм студентам приналежність до "української та світової інтелектуальної еліти"? Адже між здоровим снобізмом та вузьколобістю - дуже тонка стіна.

ЗМІ та PR: новий виток діалогу

Днями виступала на конференції Української Асоціації видавців періодичної преси (УАВПП) перед аудиторією з кількох десятків людей, які приймають рішення щодо того, якими ми бачимо друковані видання в Україні -- в Києві та регіонах. Тема доповіді "Друковані ЗМІ та PR - шалене зростання у 2008 році"-- була достатньо широкою, аби дискусія, як ы передбачалося, змогла з'їхати у наїжджене русло "платити - не платити"

Я висунула 3, на мою думку, очевидні прогнози на 2008 рік:

1.Друковані ЗМІ зазнають суттєвої загрози з боку Інтернету (це очевидно, враховуючи, що, за даними Meta.ua, проникнення Інтернету в 8-ми найбільших українських місцях наближається до 50%)
2.Обсяг ринку бізнес-PR в Україні перевищить 100 млн. доларів, без урахування платних розміщень (це - прогноз UAPR для Всеукраїнської рекламної коаліції)
3.“Джинса” втрачатиме популярність (з одного боку, компанії відмовлятимуться від цього інструменту як від малоефективного в довгостроковій перспективі, з іншого, посилення антиджинсових настроїв у середовищі журналістів).

Мій головний message для видавців друкованих ЗМІ полягав у тому, що наші 100 млн. можуть піти на створення цікавих інформаційних приводів і генерування контенту для ЗМІ, а можуть піти в альтернативні канали, деякі з яких -- Інтернет та корпоративні видання -- створюють конкуренцію друкованим ЗМІ.

У нас вийшла доволі цікава дискусія з деякими учасниками конференції, які, зокрема,
протестували проти таких форм співпраці як оплачені розважальні подорожі на події для журналістів, надання журналістам у користування дорогого обладнання і т. д. Іншими словами - все, що спрямоване на матеріальне заохочення окремих журналістів, а не самих видань. Проте такого спротиву проти боротьби з "джинсою", який я звикла бачити від топ-менеджерів видань -- особливо, регіональних -- не було. Я щиро вдячна Елліні Шнурко-Табаковій (видавництво СофтПрес), за вчасно наведений приклад власного видавництва, яке стало таким потужним (оцінюється у десятки мільйонів доларів) завдяки своїй принциповій відмові від замовних матеріалів.

Але, як це часто буває, у такі ситуації завжди знаходяться люди, які з готовністю згадують весь спам, який вони отримали від піарщиків, всі тупі і примітивні релізи, всі помилки... Так прикро, що в такій ситуації доводиться вдаватися до сумнівного аргументу на зразок "у кожній галузі є свої непрофесіонали, ми з цим боремося" і т. д.

Я надзвичайно ціную можливість поспілкуватися з людьми, які приймають рішення у сфері ЗМІ. Я також надзвичайно вдячна, що ці люди готові до діалогу з нами, вони розуміють, яка користь може бути з PR, і починають дивитися на бізнес не лише як на джерело грошей, а й на джерело інформації.

Блогери і заказухи: чи є "сірий простір"?

У мене тут, тобто на блозі arturclancy, вийшла дискусія з Артуром і Романом Настенком стосовно платних постів (відразу попереджаю: на нашому блозі ви таких не знайдете, що логічно: ми ним грошей не заробляємо).

Вийшло дві основні тези, навколо яких суперечка:
- чи шкодять платні пости (позначені і непозначені) репутації блогера, і які більше?
- чи справді репутація блогера більш тривка, ніж репутація компанії?

Щодо першого пункту, здається, моя позиція очевидна. З другого теж - хоча Роман вважає, що блогери-селебріті нічим не можуть відвернути свою аудиторію від своїх блогів, тому їхня репутація - дуже міцна. А що з цього приводу думаєте ви?

Журналісти вперше вручили антипремію за "джинсу"

Ну, не стільки вручили, скільки оголосили лауреатів: хіба Мадонна чи Траволта коли-небудь забирали свою Золоту малину? Але журналістська ініціатива "Не продаємося!" надіслала 30 гривень генпродюсеру ICTV і прикрасила символічну мільйоннодоларову купюру обличчям керівника Енергоатому. І все це - в честь того, що Енергоатом виявився головним замовником, а ICTV - продавцем "джинси" у листопаді. Детальніше про це можна почитати на Телекритиці та на сайті UAPR.

Звичайно, більшість піарщиків - я впевнена! - не такі вже й ліниві чи бездарні, аби користуватися платними сюжетами від доброго життя. Звичайно, ми не прагнемо потрапляти в ТСН чи Подробности з новиною про відкриття магазину клієнта в Ужгороді (хоча клієнт, напевне, був би задоволений, але я б хотіла побачити, що трапиться з рейтингом новин після таких сюжетів :). Але у нас на телебаченні практично немає програм, куди взагалі може потрапити новина про компанію чи її продукцію. Ділові новини - це на 98% заказуха, присмачена напівполітичними сюжетами про нафту-газ, а програм, орієнтованих саме на споживача, взагалі нема, за винятком "Знаку якості" на Інтері.

У моєму досвіді є історія потрапляння на "плюси" з новиною про корпоративну благодійність: UMC збирала гроші для фонду "Діти Чорнобиля", і ми зловили на слові Аллу Мазур, яка за деякий час до того сказала у прямому ефірі, що ТНС висвітлюватиме благодійні проекти, якщо сума благодійного внеску перевищуватиме 100 тисяч доларів.

Але ж новини бізнесу - це не лише новини про благодійність. Ті самі мобільні оператори: найбільші з них обслуговують половину населення України. Це - більше, ніж аудиторія будь-якої, навіть найрейтинговішої програми новин на нашому ТБ. Невже їм нічого сказати такого, що було б цікаво глядачам новин? А, наприклад, прихід нового мобільного оператора в місто - безперечно, новина місцевого значення. То чому місцеві канали так нахабно і відверто вимагають грошей?

Ділові новини як явище, на мою думку, на національних каналах взагалі не існують. "Заказушних" програм, які у нас прийнято називати "діловими новинами", я новинами взагалі вважати не можу. І, якщо так піде й далі, вони вже нікому не будуть потрібні: бізнес-аудиторія отримує необхідну інформацію з Інтернету. А жаль. Хороші ділові новини могли б стати прекрасним магнітом для рекламодавців. Єдина надія - на кабельні канали. Якщо вони створять якісний продукт і охоплять ширшу аудиторію, у них точно є шанс.

Але прислухаємося до слів головреда "Телекритики": "Наталія Лигачова звернула увагу журналістів на ще одну важливу проблему: часто журналістам платять за те, що вони мали б висвітлювати безкоштовно. Представники галузі зв’язків із громадськістю неодноразово нарікали на неможливість пробитись у новини навіть із надзвичайно актуальними інформаційними приводами. Водночас, ЗМІ відмовляються розміщувати актуальну та важливу для їх аудиторії інформацію, «бо за все платять». «Ми хочемо, щоб журналісти сказали замовникам джинси: припиніть платити, і тоді ми говоритимемо про ваші добрі справи безкоштовно», – каже Наталія Лигачова."

Якщо серед журналістів є люди, які з цим згодні, у нас ще є шанс на нормальні стосунки з телебаченням!

Пікасо та PR

В цю неділю потрапив нарештів на виставку робіт Пікасо в Національному музеї (до речі, у вас ще є два дні - виставка відкрита до 12 грудня). Слухаючи коментарі знайомої ілюстраторки про техніку виконання робіт, мені спала на думку схожість між офортом та роботою PR-спеціаліста.
Як художник задля створення з першого погляду простого графічного малюнку карбує металевими інструментами по лакованій металевій пластині, занурює її до кислоти і потім переносить малюнок на папір тисненням, так і спеціаліст із зв'язків з громадськістю досліджує галузь чи ринок, аналізує попередні публікації, готує безліч інформаційних матеріалів, довідок, біографій, факт-листів, прес-релізів, коментарів, спілкується з журналістами та редакторами, забезпечує доступ до перших осіб компанії, експертів та аналітиків, організовує заходи - і все це заради одної (двох, трьох))) статей у діловому щотижневику.
PS В жодному випадку не претендую на славу Пікасо ))))

Повчальні історії від Олександра Крамаренка via PRweb

По-моєму, цей пост журналіста (і не просто журналіста, а головного редактора) з приводу взаємин з піарщиками займе одне з перших місць у моєму умовному рейтингу. Принаймні всі мої колеги у Nords PR Ukraine вже його прочитали. І недарма. Адже завжди краще вчитися на чужих помилках, ніж на своїх. А тому велика подяка Олександру (а з його виданням ми активно працюємо) за конструктив.

А ще більша подяка за те, що Олександр розуміє не лише те, чим піарщики погані, а і те, чим вони хороші. І за те, що він так мудро організовує свій час, що у нього вистачає часу пересилати прес-релізи (!!!) тим, кого вони можуть зацікавити. Це я з приводу Історії номер Два. Адже 90% головних редакторів, отримавши прес-реліз, який не відповідає формату видання, автоматично натиснули б на Delete, а ще 10% навіки забанили б адресата, який його надісла. Особливо активні одиниці ще й написали б про це на своїх блогах :)

Моя колега Ліля Загребельна нерідко спілкується з журналом "Деньги", і, за її словами, люди там позитивні, адекватно сприймають ідеї, легкі у спілкуванні... Мабуть тому, що головний редактор розуміє, для чого існують піарщики і яка з них користь.

Пост Олександра надихнув мене не стільки своїми анти-прикладами, які, на превеликий жаль, достатньо типові, а насамперед тим, що він нам, піарщикам, дає шанс. Шанс на співпрацю, шанс не зробити цих помилок, а значить - створити додану вартість і для журналіста (а значить і для його аудиторії), і для клієнта.

З приводу того, хто "головніший" - журналіст чи клієнт, я б іще посперечалася. Адже наша роль - це дуже часто роль посередника, і тому наше завдання - зберігати баланс між інтересами клієнта і журналіста. А це не так просто, як здається.

А що стосується спостереження стосовно розподілу роботи між досвідченим керівним складом агентств і молодими зеленими спрівробітниками, то з досвіду кажу: істинна правда. У багатьох агентствах так і є. Тільки не у Nords PR. Цю річ ми від самого початку закладали у структуру агентства та організацію роботи. Для мене як керівника дуже важливо бути залученою у всі аспекти роботи з клієнтом - і підтримувати стосунки з журналістами. Але це, мабуть, тема для окремого поста.

Благочинність і ЗМІ

Переглядала вранішні новини, натрапила на статтю про благочинність Яни Корсак, директора агентства «Brand time», у Телекритиці. Тема досить близька, отож мої роздуми до вашої уваги.

За останні кілька років питання корпоративно-соціальної відповідальності (CSR) в Україні встигло не лише набути популярності, а й до певної міри набриднути. Як тільки бізнес зрозумів, що CSR – це не орана нива, тут же переважна більшість компаній активізували свої ініціативи з передавання всіляких потрібностей дитячим будинкам. Зрозуміло, тишком-нишком все це робити немає сенсу. З морально-етичної точки зору, звичайно, факт корисливого доброчинства зачіпає за живе. Хоча, з іншого боку, дитині, що отримала нову пару чобіт, наприклад, зовсім ніякого діла до того, що ім’я компанії згадали (або не згадали) у газеті «Сегодня».

У всій цій ситуації мене найбільше турбує не те, що компанія хоче висвітлення або, як прийнято говорити, піару, а неефективно застосувує вільні ресурси. За останні два роки кількість благочинності, спрямованої на допомогу дітям, просто перейшла розумні межі. Мені здається, немає жодної компанії, яка б хоч раз не носила передачі у дитячі будинки. Дітей шкода найбільше, але ж існують безліч інших питань, які так само треба вирішувати. Питання бомжів чи дитячої вагітності або, наприклад, людей з фізичними вадами. Чому б спочатку не поцікавитися актуальними проблемами суспільства, і не спробувати кожній окремій компанії зайняти свою «нішу» благочинності. Одним махом – двох зайців. І користь приносиш людям, і диференціюєшся на фоні тотальної допомоги дітям.

Згадалося мені, як приблизно рік тому, до нас надійшов бріф із завданням розробити план PR-підтримки соціальної ініціативи. Привід - благоустрій зони, прилягаючої до дитбудинку, а саме розбивка клумб та висадження квітів. Увага! Дитячий будинок для сліпих. Ініціатор – спеціалізоване популярне видання. А ми говоримо, що ЗМІ цими питаннями не переймається.

Клієнти, агентства і гроші, гроші, гроші

На пост мене надихнули три речі: нещодавня дискусія з клієнтом, попередній пост Володимира і пост подкастера Ліси Барнс з приводу того, яким повинен бути клієнт, щоб його стосунки з PR-агентством були плідними. А потім ще й почитала дискусію на E-xecutive, і подумала, що зірки зійшлися, і прийшов час на цей пост.


Послуги хорошого агентства - недешеве задоволення. Тому, звичайно, хочеться бачити результат. Розумію - сама чотири роки працювала на боці клієнта. По-моєму, агентства, з якими довелося попрацювати, пам'ятають мене як ультра-стерву. Тому що відповідальність за результати їхньої роботи лежала на мені. Я своєю посадою і своєю фаховою репутацією відповідала за те, що мікрофони працюють, у прес-релізі немає помилок, і жоден журналіст не залишиться без прес-кіта. Так, тому що ми доручали агентствам саме такі речі. Агентства не мали відношення до формулювання повідомлень, до написання якихось стратегічних платформ, зрештою, до планування нашої PR-активності. Всі ці рішення залишалися всередині компанії.

Провини агентств тут небагато: так, ми пропонували їм генерувати ідеї, але жодна ідея за межами нашого відділу так і не народилася. Можливо, саме тому, що ми тримали агентства на короткому повідку, не довіряючи їм нічого більшого за логістику і сувенірну продукцію.

Тепер я - по інший бік столу. Я - агентство, і моя робота -- переконати клієнта, що ми можемо допомогти їм у більшому, ніж просто виконання поставлених тактичних завдань. Адже цінність агентства - не лише у "фішках" на зразок оригінальних запрошень, і не лише у базах даних ЗМІ чи підрядників. Додана вартість з'являється там, де агентство починає мислити, а не лише бігати. А для цього агентству потрібен простір. І час. І натхнення. А головне - довіра клієнта.

Адже коли клієнт просить організувати подію за 2 робочі дні - ми можемо це зробити, забронювати зал, розіслати запрошення, продзвонити журналістів... Ми навіть побріфуємо речника клієнта у ті 15 хвилин, які він знаходить для нас. Проте чи можемо ми гарантувати результат? І чи не буде більш професійно у такій ситуації сказати клієнту "ні"?

Питання в тому, що клієнт мусить повірити, що за нашим "ні" стоїть не лінивство і не брак професіоналізму. Він повинен повірити, що наше "ні" - це насправді порада, дотримання якої піде йому на користь.

Якщо клієнт хоче будь-якою ціною розповідати про свої високотехнологічні шнурівки для взуття у прямому ефірі "Сніданку з 1+1", що професійніше: обірвати всі телефони у редакції і врешті-решт зайти через рекламний відділ, чи пояснити йому, чому цього робити не варто?

Якщо клієнт через місяць роботи запитує: "І де результат?" - що професійніше: показати йому підбірку прес-кліпінгів чи пояснити, що справжній результат приходить не відразу, і він відчує ці зміни, тому що репутація його компанії зміниться на краще? І, звичайно, пояснити, як ми мірятимемо цю зміну?

Клієнтові хочеться простих відповідей на складні питання. А ми працюємо у бізнесі, де на прості питання ("Ну і на що я трачу свої гроші?") часто доводиться давати складні відповіді. І, якщо клієнт довіряє нам, він намагатиметься зрозуміти те, про що ми йому говоримо. І віритиме, що результат прийде - не після першої ж прес-конференції, а після місяців кропіткої роботи над репутацією.

І ще одне: якщо клієнт працює з агентством на рівні виконавця, він отримуватиме відповідний результат - тактичний. З PR-ом треба спілкуватися на рівні людей, які приймають рішення, які уповноважені це робити.

Тоді PR приноситиме результат. І буде допомагати бізнесу клієнтів. І буде сам успішним бізнесом. Тому дякую Богові за розумних клієнтів! Нехай їх буде ще більше!

PR - бізнес чи покликання?

Після публікації на профільних сайтах новини компанії Publicity Creating про свої плани на наступні кілька років Данило Ваховський на своєму блозі підняв питання - чи варто PR-агенції оприлюднювати свої маркетингові плани та ринкові стратегії?
На мою думку, слід виділити декілька моментів.
По-перше, ставити кількісні цілі (захопити n%) на такому закритому і динамічному ринку, як зв'язки з громадськістю, де відсутні навіть приблизні дослідження стосовно об'єму, дуже складно. З наявних досліджень можна вказати лише роботу того ж Publicity Creating, яка в лютому 2007 оцінила ринок у 60 млн американських президентів; за даними Всеукраїнської рекламної коаліції об’єм ринку PR­послуг у 2006 становив близько 15 млн. доларів США, експерти PR (UAPR) називають цифру $50­-60 млн., а дослідження видавничого дому 2П® вказують, що об’єм PR-­ринку у 2006 році становив близько $100 млн.
З огляду на розбіжності (до декількох порядків) результатів досліджень, відсутність узгодженої термінології та закритість компаній (яке з PR-агентств добровільно оприлюднило, скажімо, свій оборот?) стає зрозуміло, що ставити перед собою відносні цілі поки що не має сенсу. Можна орієнтуватись на лідерів ринку і приблизно, з власного досвіду, оцінити їх оборот, проте розуміти, що ці цифри непідтверджені.
Інша сторона питання - моральна )) Звісно, PR - це налагодження комунікації та відносин. Проте для Клієнта все це все одно виливається у цифри. Жодна компанія не працює лише заради того, щоб зробити приємне своїм клієнтам. Будь-які комунікації та побудова репутації мають на меті підвищити капіталізацію товару, прихильність споживача, ставлення уряду - перелік можна продовжувати.
Більше того, на моє тверде переконання, Клієнт як бізнесмен повинен розуміти, що PR-агентство - це такий самий бізнес, із чіткою стратегією розвитку, розумінням вимог ринку та професійним управлінським складом. Це лише піде на користь довгостроковим партнерським відносинам, коли Клієнт знає, що може покладатись на Агентство через рік та більше.
І, нарешті, третя сторона цього питання - як компанія, що надає послуги із стратегічних комунікацій та планування довгострокових корпоративних та маркетингових комунікацій, PR-агенція повинна й сама демонструвати ці навички стосовно свого розвитку, щоб не стати героєм приказки про "чоботаря без чобіт". В одному подкасті я почув чудову фразу - "we PR people often talk to businessmen about their business in communication terms (coverage, messages, etc), while we should talk to them about communication in business terms".

PS Поки писав цей пост, натрапив на непогану статтю по темі в "Повітря вартістю $100 млн" в Українській столиці . Ще раджу переглянути інтерв'ю з Яриною Ключковською на сайті агентства Starget - там теж є оцінки розвитку галузі PR в Україні.

PPS Ледве не забув - я теж за те, щоб покращити світ, проте, як казав герой "Thank you for smoking" Нік Нейлор, цей бізнес непогано оплачує закладну ))).

Професійний розвиток і зв’язки

В суботу побувала на майстер-класі «Зв’язки з урядовими структурами: що мають знати лідери ринку про найбільш важливу цільову аудиторію?» від UAPR-академії. Інтерактивну сесію проводив Мирон Василик, старший віце-президент The PBN Company.

Перше, що впало в око, аудиторія – спеціалісти віком біля, а то й після тридцяти. Молоді фахівці однозначно не визначили для себе цю тему як цікаву чи потенційно корисну. Шкода, бо така цільова аудиторія як посадовці різних рангів вимагає неабиякого розуміння специфіки та процедури налагодження комунікації. Постараюся коротко викласти почуте та здобуте на сесії.

З ким ми маємо справу, коли говоримо «урядові структури»?
Депутати та чиновники Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Секретаріату Президента, регіональних органів влади; громадські ради (Держспоживчстандарт, наприклад), професійні асоціації (Українська асоціація інвестиційного бізнесу), спілки.

Навіщо вони нам?
Формують законодавчу базу для діяльності (Закон про рекламу тютюнових чи алкогольних виробів, наприклад);
Сприяють формуванню довіри та іміджу компанії серед цільової аудиторії (коли підтримують ініціативу компанії);
Захищають позицію компанії у разі дружніх стосунків компанії із організацією (чиновником)

Як працювати із структурами (урядовцями)?

Безпосередньо – визначити, хто є ініціатором, наприклад, законопроекту (чи певної активності) і налагоджувати зв’язки із тим чиновником (відповідальним);

Опосередковано – проведення масових громадських кампаній, залучення ЗМІ, формування коаліції із громадськими організаціями (соціальні проекти, наприклад, на підтримку грудного вигодовування)

Як досягти успіху?
Одного разу напрацьовані контакти з урядовцями треба підтримувати завжди;
Детальне вивчення ситуації (хто є хто, у кого який інтерес);
Знаходження партнерів компанії (лідер думки, інші гравці ринку, т.ін);
Підтримка міжнародних організацій (СОТ, Світова організація охорони здоров’я, ЮНІСЕФ, т.ін);
Позитивне покриття в ЗМІ

Як спілкуватися із чиновником?
Відразу приступати до суті справи;
Викласти суть справи не більше ніж за 5 хвилин;
Говорити впевнено і спокійно;
Відповідати на запитання чиновника правдиво;
Крім проблеми, надати кілька варіантів рішення;
Не погрожувати

Коли не слід звертатися до чиновника по допомогу?
Вирішення проблеми передбачає трату державних коштів;
Проект важко реалізується і важко контролюється;
Суспільство проти;
Справа зачіпає конкретні бізнес інтереси;
Справа суперечить виборчим обіцянкам депутата

Насправді ця нескладна «кухня» повинна бути на озброєнні кожного PR-спеціаліста. Можливо, сьогодні ніякий закон чи ініціативи громадських організацій не заважають вашій компанії успішно проводити діяльність, зате гарантій, що завтрашній день не несе загрози бізнесу, немає. Сподіваюся, що ви знайшли для себе корисну інформацію з мого короткого викладу. І на сам кінець - розбудовуйте та підтримуйте ваші зв’язки з урядом вже сьогодні, завтра ви ними обов’язково скористаєтеся.

Час переходити до віртуальної реальності?

Тільки-но повернулися з зустрічі з клієнтом (тривалість зустрічі - пів-години, час на дорогу - 3 години). Штовхання в пробках - не найкраща інвестиція часу кількох професійних менеджерів - і це змусило знову серйозно задуматись над впровадженням онлайн-системи управління проектами типу Basecamp. Буквально кілька днів тому натрапив на статтю на ту саму тему на блозі WorldWebStudio - "Веб-коммуникации для виртуального менеджмента или корпоративный «бомжизм»" про структуру консалтингової компанії Accenture, в якої персонал розкиданий по цілому світі та об'єднаний лише Інтернетом та телефоном. З іншої сторони, від повноцінного переходу в "онлайн" відлякують дві речі - по-перше, мало які онлайн-системи управління проектами дають можливість створювати свій власний "backup" і доводиться полягати на інфраструктуру хостерів програми, і по-друге - не хочеться залежати від Інтернет-провайдера (хоча і цю проблему теоретично можна вирішити, поставивши CDMA/UMTS модем - за останні місяці вибір операторів (1, 2, 3) на цьому ринку значно розширився).

P.S. поки шукав останнє посилання - побачив новину про нового гендиректора PeopleNet - Цвікі Пакула замість Ворожбита. Ти ба!

P.P.S. Транспортні проблеми хвилюють не лише мене -дивись допис Дмитра Губенка на Новинарі, Юлії Мак-Гаффі на Кореспонденті.


А як ви вирішуєте проблему face-to-face комунікації та планування часу? Зводите до мінімуму виїзди чи призначаєте зустрічі не на конкретну годину, а період доби?))

Доколе? Черговий наїзд журналістів на нашу благородну професію

Цим разом наша галузь потрапила під вогонь на ураження з боку головного редактора "Телекритики" (журналу) Євгена Мінка, який не морочився з пошуком прикладів, а просто охарактеризував нашу роботу як "пиар хамовитый". Або як вам таке речення: "Манеры сотрудниц рядовых чебуречных, при этом, вполне схожи с замашками продавщиц элитных бутиков, втридорога продающих на центральных улицах нашей столицы завалявшееся в европейских провинциях тряпье." Мабуть, незайво пояснити, що ця інвектива стосується тих самих піарщиків.

В такі моменти замислюєшся: чим же треба було так дістати журналіста, щоб він отак-от забув про всяку чемність?

А з іншого боку, завжди є два шляхи: витратити свій час і красномовство на обливання блудом всіх піарщиків, або викласти на тому самому місці поради, як краще співпрацювати. По-моєму, другий шлях набагато конструктивніший. Тому його я і оберу.

Замість називати 3 (чи 33) резони, чому журналісти... іноді бувають... не дуже простими у спілкуванні, запропоную 3 прості речі, які спростять мою роботу, а заодно і більшості піарщиків і прес-секретарів:

- Ставте реалістичні строки. Якщо потрібен розгорнутий коментар першої особи компанії, не сподівайтеся, що ми це зробимо за одну годину. Окрім спілкування з журналістами і піарщиками, генеральні директори іноді займаються іншими справами, наприклад, керують компанією. Це стосується і експертів: інженерів, юристів, фінансистів... Ми поважаємо ваші дедлайни, але і ви розумійте наші обмеження.

- Ставте запитання, на які люди дійсно можуть відповідати. У моїй практиці був випадок, коли журналіст просив надіслати копію договору мого роботодавця з контрагентом, щоб переписати звідти суму та інші умови контракту для статті. Це було б смішно, але журналіст поважного ділового видання ніяк не міг зрозуміти, чому ми не можемо вислати йому копію багатомільйонного контракту, і всерйоз образився на нас за відмову.

- Не перекручуйте того, що говорять ваші співрозмовники. Насамперед тому, що жертву таких перекручень набагато важче переконати потім знову іти на контакт із журналістами.

Якщо журналіст звертається до нас із проханням про коментар або інтерв'ю з кимось із наших клієнтів, ми дуже-дуже стараємося отримати доступ до потрібної людини, за потреби, організовуємо прямий контакт, надаємо загальну інформацію, візуальні матеріали, коментарі незалежних експертів - все, чого журналістова душенька забажає. Але буває, що потрібна людина, наприклад, у відрядженні. Або їй нічого сказати на це конкретне запитання журналіста (наприклад, це - комерційна таємниця). І тоді ми намагаємося в найкоротші строки сказати про це журналісту.

І це - minimum minimorum нашої роботи. Ми турбуємося про клієнтів, але при цьому - і про журналістів, адже тільки на перетині наших інтересів генерується додана вартість.

Про чесність новин

Щойно натрапила на "Телекритиці" на невеличку заміточку - запрошення: для "Подробиць тижня" на "Інтері" шукають сім'ю, яка місяць проживе без товарів китайського виробництва. Згідно з цим листом, мета проекту "Анти-Китай" - розказати, чи може пересічний українець, при бажанні, обійтися без китайських товарів, і скільки йому коштуватиме його принциповість. Благородна мета, чи не так?

А тепер - увага:
Р.S. ми готові на компроміс - наприклад, умовний місяць прожити з Вами за тиждень чи не розкривати таємниці які речі Ви купуєте поза камерою.

Це - пряма цитата. Тобто люди, які виготовляють контент для популярної програми на каналі-лідері, безсоромно визнають, що подавати викривлену інформацію, дезінформуючи читача, - це в порядку речей.

Мені так складно з цим зжитися, що я сформулюю ще раз: на "головному каналі країни" місяць не обов'язково триває 28-31 днів, він може тривати і тиждень, а камера може іноді "відвертатися" і показувати нам вибіркову реальність.

Супер! Просто "Матриця" у дії!

Для виправдання "Подробиць тижня" скажу, що це - далеко не унікальний випадок, і трапляються такі ігри розуму не лише у нас. Наприклад, хрестоматійна фальшивка американського каналу NBC, працівники якого у прагненні висвітлити вибухи бензобаків на вантажівках GM для своєї програми Dateline, підклали мініатюрні вибухові пристрої під машину для відзнятого креш-тесту.

Це - стара історія, вона відбулась у 1993 році. NBC програла в суді корпорації GM, і її репутація суттєво постраждала. Проте я рада відзначити, що українські телевізійники користуються досвідом американських колег і через 14 років! Навряд чи виробники чи імпортери китайського ширпотребу підуть до суду через цей сюжет на "Подробицях тижня". А от я тепер абсолютно по-новому дивитимуся на зразки investigative journalism відчизняного зразка.

P.S. Хвала і честь людям, які прокоментували це запрошення на сайті "Телекритики". У такі моменти хочеться думати, що чесна журналістика ще має шанс на виживання.

Про 6 ключів до вдалого повідомлення

The McKinsey Quarterly опублікували інтерв'ю з Чіпом Хітом, професором організаційної поведінки у Стенфорді й автором книги "Made to Stick: Why Some Ideas Survive and Others Die". На жаль, книгу ще не читала, але відтепер я знайшла дуже гарний спосіб підсумувати ті характеристики, які "роблять" повідомлення (прямий витяг з інтерв'ю, переклад мій, і заздалегідь перепрошую за всі неточності, і відсилаю до оригіналу):

- Простота. Повідомлення найкраще запам'ятовуються, якщо вони короткі і глибокі. Вихолощені саундбайти короткі, але їх життя теж коротке. Прислів'я, такі як "золоте правило", теж короткі, і при цьому достатньо глибокі, щоб зумовлювати поведінку людей протягом багатьох поколінь.

- Несподіваність. Те, що просто виражає здоровий глузд, не запам'ятається. Шукайте у ваших повідомленнях те, що виходить за рамки здорового глузду. Такі повідомлення викликають інтерес і зацікавленість.

- Конкретність. Абстрактна мова та абстрактні ідеї не залишають чуттєвих вражень, на відміну від конкретних образів. Порівняйте "Американець ступить на Місяць ще у цьому десятилітті" та "завоювати лідерство у космічних гонках за допомогою цільових технологічних ініціатив та розширених командних процедур".

- Довіра. Чи "купить" аудиторія ваше повідомлення? Чи можете ви підтвердити ваше повідомлення, чи це нагромадження "спіну"? Дуже часто людина, яка намагається донести повідомлення, цитує зовнішніх експертів, у той час як найбільше довіри викликає та людина, яка слухає повідомлення. Запитання: "Вам доводилося це переживати?" - часто викликає більше довіри, ніж будь-які зовнішні експерти.

- Емоції. Кейси, у яких ідеться про людей, зворушують їх. "Ми запрограмовані," - пише Хіт - "відчувати емоції щодо людей, а не щодо абстракцій".

- Історії. Ми розповідаємо історії щодня. Чому? "Дослідження показують, що ментальна репетиція ситуації допомагає нам краще справлятися з такою ситуацією в дійсності," -- пише Хіт. "Історії слугують своєрідним тренажером польотів, який готує нас до того, щоб реагувати швидше й ефективніше".

Відтепер ці шість пунктів точно знайдуть собі місце на окремому слайді у нашому медіа-тренінгу :) Адже ми навчаємо клієнтів, і самі працюємо над тим, щоб повідомлення були конкретними, простими, базувалися на фактах та історіях і викликали довіру.

А поки що подивіться на ваш документ, у якому ви прописали ваші ключові повідомлення: чи кожне із них відповідає усім шести критеріям? Якщо ні, або якщо у вас немає такого документа, можливо, Nords PR зможе допомогти? :)

UAPR-Академія навчатиме спілкуватися з урядовими структурами

Шановні колеги!

Дозвольте Вам нагадати, що триває реєстрація учасників шостої сесії проекту Української Асоціації зі зв'язків з громадськістю "UAPR-Академія", яка пройде 24 листопада 2007 року під назвою "Зв'язки з урядовими структурами: Що мають знати лідери ринку про найбільш важливі цільові аудиторії?"

Під час сесії учасники обговорять такі теми:

- Значимість зв'язків з урядовими структурами для бізнес-планування
- Вплив зв'язків з урядовими структурами на прийняття рішень органами влади
- Кореляція бізнес цілей з державною політикою
- Як донести точку зору бізнесу до чиновників, які приймають рішення
- Хто приймає рішення серед державних службовців та що вони очікують від бізнес-лідерів

Під час сесії з учасниками працюватимуть експерти:
Марина Стародубська – заступник Голови Правління та голова Комітету з питань освіти UAPR, генеральний директор "Михайлов и Партнеры. Украина"
Мирон Василик – старший віце-президент The PBN Company, член правління UAPR

Про умови участі в сесії Ви можете дізнатися тут >>

Для проходження реєстрації прохання контактувати з Виконавчою дирекцією UAPR:
тел.: (044) 594 99 99
факс:(044) 594 99 98
e-mail: pr@uapr.com.ua

Рекомендації журналіста

Олександр Дубинський із "Экономических Известий" рекомендує топ-менеджменту, як треба організувати роботу піар-служб компаній. Знаєте, якщо вже журналісти через голови самих піарщиків намагаються налагодити ефективну роботу, то це має бути соромно.

Ера удосконалення: від кількості до якості

Ще на програмі CIPR розумні книжки нам розповідали, що інновації – це запорука успішного бізнесу. Успіх не можливий без розвитку, розвиток не можливий без інновацій. Так і є.

Вчора після програми «Вікна» на СТБ показали ролик (типу новинний, а насправді проплачений) заводу шампанських вин, у якому говорилося, що завод залучив іноземні інвестиції. Результат грошових вливань ― покращення якості продукту та удосконалення технологій виробництва. Почувши фразу «удосконалення технологій виробництва та покращення якості продукції», подумала ― це дежавю. Наступної ж хвилини згадала, що ні. Точнісінько те саме я чула від промоутера у супермаркеті, яка пропонувала спробувати новий сік відомої торгової марки. «Новинність» соку полягала у покращенні технологій та якості продукції. А приблизно за кілька тижнів до цього ми отримали бріф від національного виробника заморожених продуктів, де приводом для PR-активності було…знову ж «удосконалення технологій виробництва та покращення якості продукції». Пам’ятаєте, був період, коли всі поголовно проводили прес-конференції з нагоди випуску мільйонної банки консервів та двадцятитисячної пляшки шампуню? Отож, від кількості ми перейшли до якості. Вітаю!

З чого все почалося

Привіт усім!

Сьогодні задумалась над тим, як люди обирають свою професію, в який момент свого життя вони розуміють, що дорога, якою вони рухаються – єдина для них правильна. От Ви, наприклад, пам’ятаєте як потрапили до PR-у? Пам’ятаєте, коли вперше зрозуміли, що ця професія і є Вашим покликанням?

А поки Ви згадуєте, я розкажу про своє знайомство з PR-ом. Воно відбулося на першому курсі університету. Києво-Могилянська Академія, де я навчаюсь, завжди вирізнялася з-поміж інших інститутів своєю незвичайністю. Так, наприклад, студентам-бюджетникам у нас заведено відпрацьовувати 200 годин на рік на користь своєї Alma mater.

Відпрацьовувати студент може будь-де, де знайде підходящу для себе вакансію – в бібліотеці, бухгалтерії, господарському відділі, в приймальні Президента тощо… Тому я, як і всі студенти-першокурсники, подалася на пошуки цікавої для себе вакансії. На початку вересня студентська дошка оголошень просто завалена різноманітними пропозиціями, але мою увагу одразу привернуло оголошення із заголовком «PR-відділ НаУКМА шукає студентів на відпрацювання». Воно привабило мене своєю загадковістю – тоді я ще не здогадувалась, який зміст несе в собі абревіатура PR. Я багато разів чула поєднання цих двох літер, навіть знала, що розшифровується воно - «зв’язки з громадськістю», але суті не розуміла. Саме ж словосполучення «зв’язки з громадськістю» видавалося мені, як людині комунікабельній, доволі цікавим та й решта вимог до успішних кандидатів з оголошення мені підходила. Думала я не довго і вирішила, що такий досвід роботи в будь-якому разі буде для мене кориснішим, аніж, наприклад, миття пробірок на кафедрі хімії :). Тож я написала перше в своєму житті резюме і віднесла його на конкурс.

Відбір довелося пройти досить серйозний – психологічне тестування, спеціальні завдання на «профпридатність» і співбесіда на останок… але мені пощастило вдало пройти всі етапи і потрапити до PR-відділу Могилянки. Саме тут я в повній мірі зрозуміла що таке PR. Нашими головними завданнями було наповнювати сайт Академії; робити щотижневу розсилку для випускників; організовувати найрізноманітніші події в університеті – дні відкритих дверей, круглі столи, семінари, святкування тощо; не залишати без відповіді листи; спілкуватися з абітурієнтами, їхніми батьками та пресою; забезпечувати журналістів інформацією про Академію… роботи було багато і працювати доводилось в режимі постійного авралу та дедлайнів… Багато кому така робота не сподобалось, а мені – дуже :). З того часу все, що я роблю і чого прагну в своєму кар’єрному зростанні пов’язано з PR-ом. Така от історія.

Цікаво, а як розуміння правильності обраного шляху прийшло до Вас?

І знову про любов та ненависть піарщиків та журналістів

Галузь PR ще досі відчуває відголоски недавнього землетрусу, викликаного виверженням неприязні до піарщиків на блозі Кріса Андерсона (Wired). Не вщухають дискусії і на його блозі, і на численних блогах, які запостили про цю історію. Мені, як людині, що вже понад 12 років працює у цій сфері, дуже сумно читати особливо злостиві філіпіки деяких журналістів - ну просто "за державу обидно". Адже, дійсно, не всі піарщики - спамери, дехто дійсно напрацьовує хороші стосунки з журналістами, дає їм хорошу інформацію, попутно формуючи позитивну репутацію для свого працедавця чи клієнта. То чи мають журналісти моральне право наклеювати ярлик "неякісно" на всю нашу галузь?


І тоді я згадала про одну річ. Як людині, яка проводить медіа-тренінги і організовує спілкування клієнтів із журналістами, мені не раз доводилося чути від клієнтів: "Всі журналісти - казли", "Не бачу сенсу в журналістах, вони не створюють доданої вартості", "Всі журналісти ліниві і продажні"... You get the picture. І нам, піарщикам, іноді дуже складно переконати клієнта у тому, що треба зустрітися з журналістом, дати коментар (бажано, з фактами, цифрами і прикладами), відповісти на не зовсім зручне запитання...


У всіх професіях є погані фахівці. Є погані лікарі, є погані перукарі, є неввічливі офіціанти і кухарі, яким не соромно подавати недосмажену котлету по-київськи (реальна історія, до речі. Мені було дуже соромно перед колегою-іноземцем, якого я привела у той недешевий ресторан). І бувають ліниві й недобросовісні журналісти (хоча у мене є маса знайомих журналістів, яких я дуже поважаю), і бувають ліниві і недобросовісні піарщики. Проте чи дає це право говорити, що всі журналісти однаково погані? І що всі піарщики однаково недобросовісні?

Проблема очевидна: щоразу, коли хтось із колег-піарщиків розсилає дурацький текст, дає безглуздий коментар, спамить журналістів невідповідною інформацією, він рубає гілку, на якій сидить не лише він сам. Всі ми, і, якимось боком, наші клієнти, сидимо на цій гілці, яка тріщить все більше. Давайте всі разом спробуємо запобігти нашому колективному падінню!

Traditional media going online

Всім привіт!
Кілька цікавих спостережень - і вже традиційно про нові медіа.
Всесвітньо відома ведуча Опра Вінфрі відкрила свій власний канал на YouTube. Що цікаво, це не просто дублювання її теле-програм, а й додаткові сюжети, що не війшли до ефіру, і казуси на зйомках. Опра, до речі, вже давно залучає героїв віртуального світу до своїх програм - в програмі гостями були і засновники YouTube, і молоді наречені, що танцювали на весіллі номер з "Брудних танців" (2 мільйони 700 тисяч переглядів!!!), Judson Laipply, що прославився (майже 64 мільйони переглядів!!) завдяки номеру про еволюцію танців, Paul Potts - британський продавець мобільних телефонів, який виграв шоу "Britain's Got Talent" та тепер співає в опері, навіть собака-скейтбордист Тайсон став гостем шоу Опри.

Ще один приклад злиття традиційних ЗМІ та Інтернет - Business Week запустила розділ "interactive case study”, на якому в рамках одної теми можна знайти відео-інтерв'ю експертів та аналітиків, опитування та текстові матеріали (наприклад, останній кейс - як змусити працівників дотримуватись дресс-коду )))).

Який висновок можна зробити? Традиційні ЗМІ на Заході розуміють вагу Інтернет, і все частіше онлайн-версії відокремлюються, перестають бути дзеркалом друкованого чи теле-продукту і набувають самостійності. Більше того, в онлайн-версій з'являються можливості, відсутні в "материнських" ЗМІ.

Цю тему, до речі, доповнить інтерв'ю з фотографом Мілою Тєшаєвою - першою українською учасницею Eddie Adams Workshop - щорічного майстер-класу для фотографів, який проводять редактори NYT, LAT, Associated Press та найбільш визнані світові фотографи. Читайте у наступному пості )).

Про цінності, внутрішній PR і лояльність клієнтів

Обідня перерва у супермаркеті неподалік від нашого офісу - гарячий час і для покупців, які вишиковуються в черги і намагаються вписатися зі своїм візком у захаращені проходи, і для касирів, яким на очі потрапляють вже замучені чергами і штовханиною клієнти. Відстоявши яких хвилин 7-10 у черзі, я нарешті добралася до касира. Весь наш офісний обід "всухом'ятку" разом із парою журналів і коробкою цукерок для підняття настрою, лежить на рухомій стрічці, я чекаю звичного байдужого запитання "Пакет нужен?", але замість цього я помічаю, що за спиною касира стоїть молода жінка, яка подає касирові якийсь йогурт, кефір, яблука в кульочку, зефір... Касир, не звертаючи на мене жодної уваги, приязно запитує у тієї дівчини: "Це що, твій обід?" Коли подруга касира починає довго шукати дрібні гроші в гаманці, я не витримую і запитую: "Ким треба бути, щоб обслуговуватися без черги"? Дівчина на касі автоматично вимикає успішку, як лампочку, і безапеляційно видає, у принципі, очікувану відповідь: "Працювати у нас".

І тільки після того, як подружка отримала решту, пакетик для покупок, і чергову порцію співчуття з приводу обіду всухом'ятку, касир швидко і без зайвих емоцій спитала пароль ("Пакет нужен?" Відгук: "Так, будь ласка."), просканувала покупки, спитала, чи є дисконтна карточка і чи є дрібні, і сухим голосом подякувала за покупку, вже повертаючись до наступного у черзі.

А я вийшла з магазину і замислилася. Адже я завжди була прихильником того, щоб співробітники були в центрі уваги кожної організації. Проте у тій конкретній організації, по-моєму, цю істину сприйняли занадто буквально.

Війна журналістів і PR набрала обертів

Останні кілька днів тільки лінивий (або дуже-дуже-дуже зайнятий) піарщик не слідкував за баталією, яка розігралася на Інтернет-просторах після того, як Кріс Андерсон, головний редактор популярного американського журналу Wired, автор книги The Long Tail і блогер, опублікував список e-mail-адрес піарщиків, які надіслали йому невідповідні прес-релізи. Коротше, конкретний наїзд - по-перше, на кілька десятків бідолах, які чи то з недогляду, чи то з якої іншої причини вирішили, що головний редактор журналу - відповідний адресат для прес-релізу, а, по-друге - на всю нашу благородну професію.

Для дуже-дуже-дуже зайнятих піарщиків, які не читали цієї дискусії, підсумую обидві її сторони. Піарщики захищаються тим, що журнал Wired ніде на свому сайті не подає інформації про те, хто з журналістів пише на яку тематику, і при цьому адреса Андерсона числиться у всіляких базах даних, з яких компілюються листи для розсилки (бідолахи, пожили б вони у нас, де взагалі жодної пристойної бази даних ЗМІ не існує, не кажучи вже про окремих журналістів). Журналісти нападають, звинувачуючи наших колег у лінивстві, нахабстві і безсоромному спамерстві. Основне гасло, кров'ю піарщиків написане на прапорах цієї армії, - "Розбудовуйте стосунки, а не бази даних".

За свої 12 років в PR я десятки, якщо не сотні разів, розсилала прес-релізи по базі, натискаючи всього одну кнопку. Більше того, працюючи в UMC, я запитувала журналістів, чи не дратують їх наші розсилки і чи не хочуть вони відписатися від них. Такого бажання не висловив ніхто, і з часом я звиклася з думкою, що вони, бідолахи, просто сприймають необхідність відфільтровувати 98% отриманої інформації як неприємну, але невід'ємну частину своєї роботи. Або вони ще не досягли такого рівня фрустрації, як Кріс Андерсон, або справді у нас інформаційне навантаження на журналіста менше, але досі ще ніхто таким чином не вибухав.

Ні, я пригадую нарікання мого шановного добре знайомого Олексія Погорелова, який, будучи шеф-редактором "Компаньона", отримував від PR-агентств "релізи" про корпоративні вечірки з "коллективным фотографированием и распеванием народных песен". Може, якби в ті часи блоги вже були такими популярними, Олексій би теж перейшов від натискання кнопки "Delete" і блокування спамерів до оприлюднення їхніх адрес і накликання громадського презирства на їхні голови.

Я навіть готова приєднатися до анти-прес-релізної кампанії, закликаючи всіх колег по професії відійти від масових розсилок, напрацьовувати персональні контакти з журналістами і писати індивідуальні листи замість стандартизованих текстів за принципом "one size fits all." Більше того, цю філософію я активно пропагую на своїх семінарах у kmbs і у нас в Nords PR.

Але читаючи всю цю дискусію, не можу позбутися нав'язливих спогадів про дзвінки та листи з редакції одного журналу, який я колись передплачувала? Чи можу я відплатити їм за кожен спамерський лист одним нецільовим прес-релізом? :) І згадую десятки випадків, коли журналісти бомбили мене запитами про коментарі, які ніяк не стосувалися мого роботодавця, вимагали негайного доступу до генерального директора, безбожно перекручували наші слова... Але поки що я ще не бачила жодного блога, де піарщики б вивішували імена некомпетентних журналістів або журналістів, які просто допустили помилку.

Весь цей довгий пост, навіяний дискусією про Андерсона, має на меті закликати всіх: і журналістів, і піарщиків, до більшого професіоналізму і більшої толерантності. І виявлятися вони повинні у дуже конкретних речах.

Наприклад, розсилаючи прес-реліз (навіть якщо ви шлете його своїм контактам), варто дотримуватися кількох простих правил (витяг із коментарів під блогом, знайдений моїм колегою Володимиром Дегтярьовим):
- не надсилайте релізів в атачменті, скопіюйте його в тіло листа
- не надсилайте релізів у pdf
- замість надсилати "важкі" фотографії, краще викладіть фото на сайті і надішліть лінки
- не зловживайте html-тегами у листах

До цього можу додати ще кілька порад, якщо ви ще не втомилися:
- виносьте заголовок прес-релізу у тему листа
- дайте можливість журналістові відмовитися від розсилки, і при цьому не включайте його у ваш "чорний список" (краще взагалі не мати чорного списка, але про це можемо поговорити окремо)
- заведіть прес-кіт на вашому сайті і давайте лінк на нього у прес-релізах, щоб журналістові було легко знайти загальну інформацію

І, звичайно, хочеться звернутися до журналістів: ми, піарщики, будемо намагатися не ускладнювати вашу роботу і не заважати вам її робити, а дійсно допомагати вам отримувати інформацію, отримувати доступ до її джерел, знаходити цікаві теми... Тільки допоможіть нам і ви: не змушуйте нас читати ваші думки (бо все одно думки журналіста не зрозумієш, навіть якщо прочитаєш :) ), а підкажіть нам: що вам цікаво, що вам подобається, коли вам краще дзвонити, яке пиво ви любите :) Давайте не блокувати одні одних, а жити дружно, і щоб із цього для всіх була користь :)

P.S. На завершення - лінк на пост одного з моїх улюблених блогерів Браяна Соліса, на якому він не тільки висловлює свою зважену позицію, а й подає довгий перелік лінків на пов'язані пости з різними точками зору. Читайте на здоров'я!

Про семінар

Про семінар

Нещодавно проводили освітній семінар для журналістів. Вирішила поділитися своїми спостереженнями стосовно такого формату співпраці із журналістами.

• Перш за все, семінар відвідують для того, щоб отримати корисну інформацію, причому у такому вигляді, щоби її можна було використовувати не залежно від інформаційних приводів.
• Цю корисну інформацію варто приправляти прикладами із практики та власними коментарями чи спостереженнями.
• Семінар повинен бути єдиним джерелом отримання цієї інформації, у протилежному випадку, цінність заходу втрачається.
• Якщо семінар проводить компанія, яка зацікавлена у просуванні інформації про себе, то це треба робити у дуже ненав’язливій формі (наприклад, демонструвати кейси). Ні в якому разі не «продавати», наступного разу просто ніхто не прийде на захід.
• Після семінару висвітлення не передбачається, оскільки цей формат ні сам по собі, ні за родом інформації, яку на ньому представляють, не має новинної цінності.
• Важливо також не забути про зворотній зв’язок. Коротенька анкетка тут стане у пригоді і слугуватиме орієнтиром при підготовці іншого освітнього семінару.

Запитаєте, що такий інструмент дає, окрім додаткової нагоди поспілкуватися. Чому, у такому випадку, просто не сходити із журналістом на каву?

Все просто. Уявіть, що ви працюєте на ринку послуг, візьмемо, наприклад, страхові. Погодьтеся, з ходу розібратися у всіх тонкощах цієї сфери, нелегко. Тільки маючи хороші знання можна визначити цінність тієї чи іншої інформації. У вас і хороший новинний привід, і експерт – дуже відомий на світовому рівні, а журналістів ваша подія не зацікавила. Причина – недостатнє розуміння ринку. Отож, інвестуйте час і ресурси у освітній семінар. Це і вам на користь, і журналісти подякують, і потім неодноразово звернуться за коментарем до вашого експерта.

Про "PR-статті", заголовки і майстерність писати

Вчора мала приємність поспілкуватися з PR- та рекламною спільнотою у форматі "онлайн-майстер-класу", присвяченого номінації PR-стаття конкурсу "Нові імена в рекламі", який традиційно проводить агенство Adell Young & Rubicam. Вести майстер клас мені випало разом з Олексієм Фурманом, головним редактором "Рекламастера", і Артемом Зеленим, PR-директором Ideabox Momentum.

За словами учасників, майстер-клас вийшов більш схожим на "добрифинг" для учасників конкурсу (до речі, коментар мого колеги Володимира Дегтярьова), аніж власне на майстер-клас, проте, на свій захист, пошлюся на першоджерело, тобто анонс організаторів: "Мастер-класс организован с целью рассказать, как сделать лучшую работу, что нравится и не нравится членам жюри конкурса, какие основные ошибки допускают участники и как их избежать. Какие методы и приемы написания эффективных PR-текстов существуют и используются специалистами."

Як би не називали цю подію, за її результатами мені стало зрозуміло кілька речей.

По-перше, я остаточно пересвідчилася, що термін "PR-стаття" - беззмістовний. Що таке "PR-стаття": заказуха? Прес-реліз? Якийсь гібридний жанр? Одним словом, від цього поняття пора відмовлятися. Давайте чітко поставимо завдання: написати feature story на задану тему. (До речі, щойно перепитувала у своєї колеги - студентки школи журналістики, як українською буде feature story, і вона відповіла: feature story :) ) Щоправда, формат feature story передбачає більший обсяг, аніж 1 сторінка А4, а це означає більше роботи для журі :) Одним словом, закликаю організаторів конкурсу перейменувати номінацію наступного року

По-друге, проблема майстерності письма стоїть надзвичайно актуально для нашої галузі. Я не раз стикалася з тим, що фахівці в PR можуть бути прекрасними організаторами, дуже творчими і талановитими людьми, але при цьому абсолютно не вміють писати. Я навіть не про грамотність, хоча це - одна із речей, які мене дратують у текстах понад усе. Я про володіння різними стилями, засобами вираження, про вміння писати по-різному на різні теми, про вміння писати у різних жанрах... Цього не вчать у школах, і цього дуже погано вчать на факультетах журналістики. Іноді "ляпи", які помічаєш у статтях навіть у провідних виданнях, просто вражають (або викликають сміх), а що вже говорити про рядових піарщиків? Жанр прес-релізу ще з горем пополам освоїли (упевнена, у цьому місці сміятимуться журналісти :) ), а от далі навіть не пробуємо рухатися.

Вчора добру половину майстер-класів присвятили заголовкам. Всі погодилися, що заголовок - це момент рішення читача: іти далі чи прочитати цю статтю. І при цьому арсенал засобів для створення хорошого заголовку виявився дуже обмеженим. Учасники відразу кинулися в інтриги, гру слів, гру в абсурд і т. д. Більшість пропонованих заголовків звучали як рекламні слогани (мабуть, дається взнаки специфіка конкурсу та його аудиторії). Проте всі забули, що хороший заголовок повинен давати якусь інформацію, чітко сигналізувати про те, що буде у статті. Всі забули про найефективнішу форму заголовку, який відповідає на питання "Хто?" і "Що?" (не кажучи вже про як, коли, де і чому"). Адже такий заголовок - не обов'язково примітивний.

Ось приклад. Останній "Коммерсант": "Газ Украины остался холоден". Підзаголовок: "Оставив без газа харьковских должников". Тут є і гра слів, і все інше, що так намагалися шукати учасники вчорашнього майстер-класу. Але в основі лежить звична нам усім структура речення: підмет, присудок.

До речі, про заголовки "Коммерсанта", які досить часто бувають вдалими (але іноді у своєму "випендрьожі" доходять до несмаку і абсурду): останні роки багато українських видань, особливо щоденних, намагаються копіювати цей стиль. Річ у тім, що майстерність писати такі заголовки приходить тоді, коли освоєні базові інструменти. А в наших виданнях часто натрапляєш на абсурдні фрази з нальотом жовтизни, які чомусь виносяться у заголовки.

Наприклад, "Провальная смесь" (нещодавні "Контракти"): це стаття про неякісні будівельні суміші? Ні, у рубриці "Практика инвестирования" розповідають про останній випуск "Акул бізнесу". Зрозуміти із заголовку, про що мова, - просто нереально. Автор заголовка просто вирішив "випендритися".

Ще одна проблема заголовків в українських виданнях - вічна апеляція до кліше. Наприклад, відома п'єса Едварда Олбі "Хто боїться Вірджінії Вульф" надихнула масу заголовків на шпальтах наших видань: від "Кто боится Николь Кидман" (Натали) до "Кто боится Юлию Тимошенко" (Деловая столица). Це - легітимний спосіб створити заголовок, але - доколе! :) Невже на цьому майстерність редакторів видань вичерпуєтсья?

А які заголовки подобаються вам?

З днем народження, Ярино!

Команда Агентства вітає ідейного лідера, співзасновника, професіонала, активістку і просто чудову людину!
Щастя та успіху тобі, Ярино!

Онлайн-конференція Ярини на Рекламастері

В цей четвер, 25го жовтня, на Рекламастері пройде онлайн-конференція Ярини Ключковської )). Все, що ви хотіли знати про галузь PR, PR-освіту в Україні, діяльність UAPR, історію та причини створення Nords PR Ukraine - можна запитати вже зараз у рекламастерівській кав'ярні.

Вибір місця для прес-події очима журналіста

Артур Оруджалієв з "Компьютерного обозрения" у своєму блозі пише про що ж думають журналісти про місця проведення прес-конференцій та презентацій, а його колеги доповнюють. Дуже корисні insights - скажімо, ніколи не розглядав прес-центр Ліги як зручне для журналіста місце. До речі, а як часто ви опитуєте журналістів про їх враження від події? Анкетування та отримання зворотнього зв'язку від журналістів - постійна практика в нашій агенції, проте найчастіше ми цікавимося змістом, рідко коли - тому, наскільки зручним було місце проведення. Виявляється, дарма! ))

Промовисте промо

Мені, як і будь-якому PR-спеціалісту, часто доводиться бувати на всіляких професійних збіговиськах. Хочу поділитися враженнями, які мене «спіткали» буквально нещодавно на одній професійній події. Так ось, зазвичай на таких заходах роздають промоматеріали, подекуди навіть і корисні – газети, журнали, результати досліджень, різноманітні розробки та вказівки, т.ін. Роздають їх задля того, аби розказати про себе, та й щоб інші подумали, які «ці хлопці» завзяті та прогресивні. В першу ж хвилину, можна з упевненістю сказати, всі так зразу ж і подумали: такі вони завзяті, такі вони розумні і прогресивні. Хтось уважно намагається у всьому тому розібратися, комусь пощастило, і він натрапив на співрозмовника аби розгорнути полеміку на предмет написаного. Одним словом, отримали, що хотіли.

З часом, коли ажіотаж навколо промоматералів стихає, – це хвилин за 5 – приходить розуміння, що справді важливого та корисного навряд чи можна із цього почерпнути. І ось тоді це промо, яке покликане говорити на користь компанії, таки починає свою промову… під сидіннями та в сміттярках.

Скільки грошей викинуто, скільки часу витрачено, щоби всі побачили, як все це непотрібно.

А ти записався на БлогКемп?

Професійна дилема

Сидимо ми тут в офісі, читаємо новини наших колег по галузі: хтось прес-сніданок провів для клієнта, хтось журналістів за кордон повіз... Інші колеги рахують, скільки разів кого згадали у ЗМІ та в Інтернеті і все це рейтингують. От ми з колегами і думку гадаємо: невже кожен, навіть найбанальніший проект вартує окремого прес-релізу? І чи читають наші потенційні клієнти оці щотижневі звіти агентств? Чи все-таки, якщо ми виставляємо на суд громадськості свою роботу, то в ній повинно бути хоч щось нестандартне, цікаве, нове? Конкурс PRAVDA Awards оцінює роботи за двома критеріями: ефективністю і креативністю. Здавалося б, якщо ми пишемо про свою роботу, то повинні показати або виняткову креативність, або вражаючу ефективність, чи не так? То чому ми, піарщики, які повинні прекрасно розуміти, що відрізняє новину від не-новини, генеруємо оці банальні тексти на тему "Агентство Х провело прес-конференцію для компанії Y. Написали прес-реліз, прийшло 30 журналістів, клієнт задоволений"? А як ви гадаєте?

Професійний литдибр

Завершився Конгрес, почалися робочі будні.
На цьому тижні Агенція провела освітній семінар для журналістів по основах інвестування, прес-конференцію з приводу приватного розміщення акцій українським підприємством та медіа-тренінг для топ-менеджерів клієнта, окрім поточних media-relations, тож часу для допису у блог залишається небагато.

Проте хочу поділитися найцікавішим - Тойота рекламується у світі Варкрафту (дякую Gameplay за новину). Ловлю себе на цікавому відчутті - нібито реклама втручається в особистий світ (згадуючи всі години, проведені за цією грою), проте думка про те, що автори реклами розуміють, що мені цікаво та близько, зігріває.

І ще один приклад, який більше стосується зв'яків з громадськістю - на PR Squared автор наводить case про використання соціальної мережі Twitter для розбудови стосунків з цільовою аудиторією медичного препарату - через створення віртуального персонажу, використання тегів та інтересів та створення груп отримувачів певної інформації. Здається, вперше бачу таку чітку та логічну технологію зв'язків з ЦА, яку можна "настроїти" під конкретний продукт - як це і роблять читачі блогу у коментарях.

Європейський PR-Конгрес: постфактум

Від завершення Європейського PR-Конгресу вже пройшов тиждень - достатньо, щоб осмислити, що ця подія принесла нашому ринку.

Ввважаю, що свою місію цьогорічний Конгрес виконав. Нам вдалося зібрати в одному залі безсумнівно найкращих фахівців PR в Україні (і не лише). По-моєму, в Україні залишилось не так багато хороших піарщиків, кого ми не затягли на Конгрес :) І тому рівень дискусії на ток шоу, на семінарах -- і в кулуарах -- відповідав нашим високим очікуванням. Рівню учасників відповідав і рівень спікерів, про яких я вже писала раніше.


Мені було надзвичайно цікаво і приємно модерувати воркшоп, який ми голосно назвали "PR 2.0. Як Інтернет змінює модель комунікації". Спікери показували багато кейсів і говорили менше про філософію і більше про практичні речі. Максон Пуговський, головний редактор журналу InternetUA і блоггер, розповідав про досвід Web 2.0-проекту з розробки правил мобільного етикету для "Київстар". Дмитро Адріанов з OgilvyOne -- про дуже цікавий інтерактивний проект для OralB, завдяки якому кількість відвідувачів сайту цієї зубної щітки переросла 13 тисяч. Ірина Шрамко з МЕТА ділилася досвідом створення VIP-блогів на свому порталі. Одним словом, поговорити було про що. Шкода, що запізнився літак Стівена Лока з Mmd, я дуже чекала його презентації про те, як нове Інтернет-середовище вбиває PR. Інтерес аудиторії до цієї теми надихає, адже ще недавно мені доводилося пояснювати групі піарщиків, що соціальні мережі в Інтернеті - це не зборища закомплексованих лузерів :)


Про Конгрес писали і на Рекламастері, і на ProPR, тому немає сенсу звітувати про перебіг події детально. Проте буду вдячна, якщо у ваших коментарях розкажете, що на Конгресі сподобалося найбільше, найменше - і чого не було зовсім, і Ви хотіли б побачити це наступного року. Адже через рік Конгрес обов'язково буде!

Про Європейський PR-Конгрес

Завтра-післязавтра пройде другий щорічний Європейський PR-Конгрес. (UAPR, правління якої я маю честь очолювати, є його ініціатором). Програма конгресу, на мою, хоч і прямо зацікавлену, але дійсно переконану думку, абсолютно нічим не уступає великим міжнародним подіям у сфері зв'язків з громадськістю. Ось, на моє переконання, її найяскравіші моменти:

- виступ Лезлі Гейнс-Росс, гуру в питаннях корпоративної репутації та репутації першої особи, актора книги CEO Capital та одного з моїх улюблених блогів на PR-тематику ReputationXChange

- виступ Пола Холмса, найбільш відомого як The Holmes Report і конкурсом SABRE, який розповідатиме про роль PR у розбудові бренду та корпоративної ідентичності

- виступ Діна Крюкеберга, співавтора книги This is PR: The Realities of Public Relations, з якої багато років тому почалося моє системне знайомство з PR

-виступ Гійома дю Гардьє, європейського гуру в питаннях Інтернет-комунікацій, автора блогу PR Thoughts та ідеолога CEO Blogger's Club

- Раз вже заговорили про Інтернет-PR, не можу не порекомендувати workshop, який я матиму честь модерувати: PR 2.0. Як Інтернет змінює модель спілкування. Обіцяю цікавих спікерів з дискусійними презентаціями :)

- Співзасновник Nords PR Ukraine Айгарс Нордс розповідатиме про те, як його компанія у Латвії вимірює та оцінює репутацію компаній.

- Нарешті, про український досвід фінансової оцінки репутації поговоримо у форматі ток-шоу «Репутація українського бізнесу - хто формує та хто оцінює?». Під модеруванням відомого телеведучого Олега Панюти представники інвестиційних компаній та піарщики намагатимуться причепити "ярличок із ціною" на репутацію українських компаній. Серед спікерів - засновник і генеральний директор Concorde Capital (клієнт Nords PR Ukraine) Ігор Мазепа, який зі своєю командою за останні 3 роки залучив для українських компаній понад 1,5 мільярда доларів. Буде цікаво почути, чи збігається думка фінансистів та піарщиків про те, як саме формуються нематеріальні активи і яка роль у цьому зв'язків з громадськістю.

Сподіваюся побачити всіх на Європейському PR-Конгресі!