Переглядала вранішні новини, натрапила на статтю про благочинність Яни Корсак, директора агентства «Brand time», у Телекритиці. Тема досить близька, отож мої роздуми до вашої уваги.
За останні кілька років питання корпоративно-соціальної відповідальності (CSR) в Україні встигло не лише набути популярності, а й до певної міри набриднути. Як тільки бізнес зрозумів, що CSR – це не орана нива, тут же переважна більшість компаній активізували свої ініціативи з передавання всіляких потрібностей дитячим будинкам. Зрозуміло, тишком-нишком все це робити немає сенсу. З морально-етичної точки зору, звичайно, факт корисливого доброчинства зачіпає за живе. Хоча, з іншого боку, дитині, що отримала нову пару чобіт, наприклад, зовсім ніякого діла до того, що ім’я компанії згадали (або не згадали) у газеті «Сегодня».
У всій цій ситуації мене найбільше турбує не те, що компанія хоче висвітлення або, як прийнято говорити, піару, а неефективно застосувує вільні ресурси. За останні два роки кількість благочинності, спрямованої на допомогу дітям, просто перейшла розумні межі. Мені здається, немає жодної компанії, яка б хоч раз не носила передачі у дитячі будинки. Дітей шкода найбільше, але ж існують безліч інших питань, які так само треба вирішувати. Питання бомжів чи дитячої вагітності або, наприклад, людей з фізичними вадами. Чому б спочатку не поцікавитися актуальними проблемами суспільства, і не спробувати кожній окремій компанії зайняти свою «нішу» благочинності. Одним махом – двох зайців. І користь приносиш людям, і диференціюєшся на фоні тотальної допомоги дітям.
0 коммент.:
Дописати коментар