Мені, як і будь-якому PR-спеціалісту, часто доводиться бувати на всіляких професійних збіговиськах. Хочу поділитися враженнями, які мене «спіткали» буквально нещодавно на одній професійній події. Так ось, зазвичай на таких заходах роздають промоматеріали, подекуди навіть і корисні – газети, журнали, результати досліджень, різноманітні розробки та вказівки, т.ін. Роздають їх задля того, аби розказати про себе, та й щоб інші подумали, які «ці хлопці» завзяті та прогресивні. В першу ж хвилину, можна з упевненістю сказати, всі так зразу ж і подумали: такі вони завзяті, такі вони розумні і прогресивні. Хтось уважно намагається у всьому тому розібратися, комусь пощастило, і він натрапив на співрозмовника аби розгорнути полеміку на предмет написаного. Одним словом, отримали, що хотіли.
З часом, коли ажіотаж навколо промоматералів стихає, – це хвилин за 5 – приходить розуміння, що справді важливого та корисного навряд чи можна із цього почерпнути. І ось тоді це промо, яке покликане говорити на користь компанії, таки починає свою промову… під сидіннями та в сміттярках.
Скільки грошей викинуто, скільки часу витрачено, щоби всі побачили, як все це непотрібно.
6 коммент.:
Ліліє!
Насправді, ця проблема дещо, навіть значно ширша за професійні події. Я весь час розмірковую на тему: "Навіщо витрачати стільки грошей на поліграфію?". Особливо в цьому плані "розважають" виставки. Люди в нас такі, що все беруть-беруть-беруть, а потім, залишивши, павільйон згадують, що нести все до метро важко, і не дуже то й цікаво те, що у сумці :) і летять гроші напряму в смітник.
Думаю основне питання з нову ж таки у колючових повідомленнях, цільовій аудиторії і "фільтрі" інформації. Звичайно часто буває, що інформацію навіть в досллідженнях висмоктують з пальця. Як з цим боротися? Можливо, треба запроваджувати свого плану ROI на публікації. Хоча б порахувавши кількість викинутих у смітник матеріалів :)
Тетяно!
Дякую за коментар!
Тут ще й питання іміджу компанії. Адже він прямо пропорційно залежить від кількості викинутих у смітник папірців. Жалюгідне видовище. Погоджуюся, що такі речі треба робити цільово, а не роздавати аби було для кількості.
Коли я працювала у Штатах, у нас в офісі були такі шредери, з яких папір збирався у великі контейнери, а потім приїжджала вантажівочка і все це забирала на ресайклінг. Такий собі збір конфіденційної макулатури :) От би поставити такі контейнери біля виставкових центрів, ото б дерев зберегли!
Нещодавно натрапила очима на корпоративну ІМІДЖЕВУ брошуру однієї нової на нашому ринку торгової компанії, яка на кожній сторінці каже про свою професійність, половина слів у ступені "най" та "самий". Це на фоні дорогої поліграфії, якісних дорогих фото, гарної рамки дизайну... і... абсолютно несумісний "нечитабельный" шрифт іііі... на сторінці у 100 слів щоНАЙменше 3 помилки - стилистичних, граматичних - все там. Питання: який досягнуто ефект? :) Справді Ярино - дерева шкода. Може давайте піар акцію зробимо "Збережи ліс" :)
Щодо дизайнерських шедеврів, але тепер у корпоративних ЗМІ.
Пощастило мені якось побувати на співбесіді в одній відомій українській (а сьогодні вже міжнародній) компанії. Назву компанії та ім'я інтерв'юєра з етичних міркувань не згадую, але дуже сподіваюсь, що ця людина читає професійні блоги. Так от. Корпоративну чудо-газету я побачила на столі у кімнаті для переговорів серед недопитих пластикових стаканчиків (попереднього вечора там проводили самплінг продукції, але забули прибрати приміщення)і спершу подумала, що це якийсь, як то кажуть, "заводський брак": фотографії начебто "врізались" у текст, вони були явно необроблені (деякі завеликі, а деякі з непотрібними деталями фону), відстанні між абзацами були відсутні, як, в принципі, і міжрядкові інтервали. На мій "хід збоку", виражений у досить безглуздому "А це вас, мабуть, підрядники так підвели?", почула відповідь із абсолютно серйозним виразом на обличчі: "А це наш корпоративний стиль. Ми принципово не робимо абзаців та великих відстаней між публікаціями з метою економії. У нас кожного разу так багато інформаційних матеріалів, що їх дуже важко помістити в одній газеті".
Я була шокована. Поверталася разом з водіями, що везли продукцію до центра Києва (офіс та склад знаходяться у передмісті, а автобус курсує лише до дев`ятої ранку та після роботи), тож запитала у них, чи подобається їм їхня корпоративна газета. Вони відповіли, що вона "безперечно, цікава", але важка для читання через свій дизайн. Ну, що тут додати? Закінчую свій комент оксиморонним NO COMMENT.
Якось прийшла компанія, що проводила аудит накладів, до одного нашого впливового ділового видання. Так от, це видання завляє наклад у 25 000 екземплярів щотижня! Сидить аудитор в редакції, перевіряє бухгалтерську документацію і нічого не може зрозуміти. Запитує у бухгалтера: "Скажіть, а як це у вас так вийшло, що ви у жовтні продали приватному підприємцю Пупкіну 20 000 екземплярів травневого номеру? Для чого йому стільки і що він з ними у жовтні робитиме?" Бухгалтер і відповіла, по-простоті своїй:"Знаєте, він у нас постійний клієнт. Він черепашок розводить, каже, що їм якість нашого паперу над усе подобається". Мораль: цільова аудиторія журналу - черепашки :-)
Дописати коментар