середа, 21 листопада 2007 р.

Доколе? Черговий наїзд журналістів на нашу благородну професію

Цим разом наша галузь потрапила під вогонь на ураження з боку головного редактора "Телекритики" (журналу) Євгена Мінка, який не морочився з пошуком прикладів, а просто охарактеризував нашу роботу як "пиар хамовитый". Або як вам таке речення: "Манеры сотрудниц рядовых чебуречных, при этом, вполне схожи с замашками продавщиц элитных бутиков, втридорога продающих на центральных улицах нашей столицы завалявшееся в европейских провинциях тряпье." Мабуть, незайво пояснити, що ця інвектива стосується тих самих піарщиків.

В такі моменти замислюєшся: чим же треба було так дістати журналіста, щоб він отак-от забув про всяку чемність?

А з іншого боку, завжди є два шляхи: витратити свій час і красномовство на обливання блудом всіх піарщиків, або викласти на тому самому місці поради, як краще співпрацювати. По-моєму, другий шлях набагато конструктивніший. Тому його я і оберу.

Замість називати 3 (чи 33) резони, чому журналісти... іноді бувають... не дуже простими у спілкуванні, запропоную 3 прості речі, які спростять мою роботу, а заодно і більшості піарщиків і прес-секретарів:

- Ставте реалістичні строки. Якщо потрібен розгорнутий коментар першої особи компанії, не сподівайтеся, що ми це зробимо за одну годину. Окрім спілкування з журналістами і піарщиками, генеральні директори іноді займаються іншими справами, наприклад, керують компанією. Це стосується і експертів: інженерів, юристів, фінансистів... Ми поважаємо ваші дедлайни, але і ви розумійте наші обмеження.

- Ставте запитання, на які люди дійсно можуть відповідати. У моїй практиці був випадок, коли журналіст просив надіслати копію договору мого роботодавця з контрагентом, щоб переписати звідти суму та інші умови контракту для статті. Це було б смішно, але журналіст поважного ділового видання ніяк не міг зрозуміти, чому ми не можемо вислати йому копію багатомільйонного контракту, і всерйоз образився на нас за відмову.

- Не перекручуйте того, що говорять ваші співрозмовники. Насамперед тому, що жертву таких перекручень набагато важче переконати потім знову іти на контакт із журналістами.

Якщо журналіст звертається до нас із проханням про коментар або інтерв'ю з кимось із наших клієнтів, ми дуже-дуже стараємося отримати доступ до потрібної людини, за потреби, організовуємо прямий контакт, надаємо загальну інформацію, візуальні матеріали, коментарі незалежних експертів - все, чого журналістова душенька забажає. Але буває, що потрібна людина, наприклад, у відрядженні. Або їй нічого сказати на це конкретне запитання журналіста (наприклад, це - комерційна таємниця). І тоді ми намагаємося в найкоротші строки сказати про це журналісту.

І це - minimum minimorum нашої роботи. Ми турбуємося про клієнтів, але при цьому - і про журналістів, адже тільки на перетині наших інтересів генерується додана вартість.

3 коммент.:

Анонім сказав...

Я помню эту чудо историю. Молодой и очень ранний журналист после очень подробных ответов на двух страницах, с подробным описанием проекта, не долго думаю предложил прислать контракт и никак не мог понять, что так нельзя делать.

Виталик

Ваховський Даниїл at 22 листопада 2007 р. о 15:42 сказав...

Пані Ярино, щоб називати професію піарника благородною, треба мати досвід роботи в галузі не менше вашого. Багато хто взагалі не може розшифрувати цю абревіатуру, а загал оточуючих говорить про PR як сліпі про слона.
Ви даєте дуже корисні поради, якби вони ще дісталися до журналістів.

Ярина Ключковська at 23 листопада 2007 р. о 09:18 сказав...

Віталік, справді, такі речі не забуваються :)

Даниїле, Ви маєте рацію, ми трохи варимось у власному соці, тому наш погляд на ці речі трохи викривлений. Але я щойно вернулася з Луцька, де на прес-конференцію прийшло коло 2-х десятків журналістів, і більшість із них хотіли побачити "головного піарщика", щоб обговорити питання оплати. Це ми тут дуже розумні, говоримо про управління репутацією, а для 90% журналістів України піарщик - це людина, яка роздає сувенірку і башляє.

Проте, якщо ми про це не говоритимемо, то ніхто і не дізнається. Відповідальність кожного з нас - пояснювати і привчати всіх до того, що таке справжній PR.