четвер, 6 грудня 2007 р.

Повчальні історії від Олександра Крамаренка via PRweb

По-моєму, цей пост журналіста (і не просто журналіста, а головного редактора) з приводу взаємин з піарщиками займе одне з перших місць у моєму умовному рейтингу. Принаймні всі мої колеги у Nords PR Ukraine вже його прочитали. І недарма. Адже завжди краще вчитися на чужих помилках, ніж на своїх. А тому велика подяка Олександру (а з його виданням ми активно працюємо) за конструктив.

А ще більша подяка за те, що Олександр розуміє не лише те, чим піарщики погані, а і те, чим вони хороші. І за те, що він так мудро організовує свій час, що у нього вистачає часу пересилати прес-релізи (!!!) тим, кого вони можуть зацікавити. Це я з приводу Історії номер Два. Адже 90% головних редакторів, отримавши прес-реліз, який не відповідає формату видання, автоматично натиснули б на Delete, а ще 10% навіки забанили б адресата, який його надісла. Особливо активні одиниці ще й написали б про це на своїх блогах :)

Моя колега Ліля Загребельна нерідко спілкується з журналом "Деньги", і, за її словами, люди там позитивні, адекватно сприймають ідеї, легкі у спілкуванні... Мабуть тому, що головний редактор розуміє, для чого існують піарщики і яка з них користь.

Пост Олександра надихнув мене не стільки своїми анти-прикладами, які, на превеликий жаль, достатньо типові, а насамперед тим, що він нам, піарщикам, дає шанс. Шанс на співпрацю, шанс не зробити цих помилок, а значить - створити додану вартість і для журналіста (а значить і для його аудиторії), і для клієнта.

З приводу того, хто "головніший" - журналіст чи клієнт, я б іще посперечалася. Адже наша роль - це дуже часто роль посередника, і тому наше завдання - зберігати баланс між інтересами клієнта і журналіста. А це не так просто, як здається.

А що стосується спостереження стосовно розподілу роботи між досвідченим керівним складом агентств і молодими зеленими спрівробітниками, то з досвіду кажу: істинна правда. У багатьох агентствах так і є. Тільки не у Nords PR. Цю річ ми від самого початку закладали у структуру агентства та організацію роботи. Для мене як керівника дуже важливо бути залученою у всі аспекти роботи з клієнтом - і підтримувати стосунки з журналістами. Але це, мабуть, тема для окремого поста.

8 коммент.:

Babich сказав...

Если я не ошибаюсь, Аксенов зам.главред.

Володимир Дегтярьов at 6 грудня 2007 р. о 17:48 сказав...

Евгений, правильно, но в этот раз у Аксенова "гость в студии" Александр Крамаренко

Babich сказав...

Абшибся. Признаюсь.

Ярина Ключковська at 7 грудня 2007 р. о 11:16 сказав...

Євгене, рада бачити вас серед наших читачів і коментаторів, адже ми теж вас читаємо. Сподіваюся, ми ще поспілкуємось і подискутуємо на сторінках цього та інших блогів!

Юлия Голикова at 10 грудня 2007 р. о 00:08 сказав...

Нещодавно побувала у досить незвичному для себе амплуа «старшого товариша». Одна з моїх знайомих почала замислюватися над кар’єрою у галузі Public Relations та запросила мене «на каву», щоб порадитися щодо спеціальної освіти та «правильної» літератури з PR. Коли ми дійшли до розділу Media Relations, пролунало запитання у доволі знервованому тоні – «Як можна налагодити стосунки з журналістами, кажуть, що з ними так важко, безкоштовно не друкують, все перекручують і тд.?» Запитання мене зовсім не здивувало (типове для новачків), але оця схвильованість, майже страх…мене вразив. Дуже шкода, що певна частина як піарщиків, так і журналістів на початку (а деякі і впродовж) своєї кар’єри налаштовані один на одного АПРІОРІ негативно.
І ця початкова «нелюбов», на мою думку, зводить нанівець багато хороших ідей, задумів, спільних проектів і тд. Тому перша моя порада знайомій була змінити свій настрій та відношення до журналістів. Врешті-решт, як можна так думати, не маючи ще жодного контакту з представниками ЗМІ на позиції спеціаліста з PR?
Коли тренують секретарів на ресепшн, їм рекомендують відповідати, посміхаючись, не лише відвідувачам офісу, але й клієнтами «по іншу сторону телефонного дроту». Начебто, людина фізично відчуває посмішку того, хто відповідає їй на телефонний запит і від початку знає, що вона – важливий та бажаний клієнт (партнер тощо).
Гадаю, нам, піарщиками, у наших відносинах з журналістами інколи не вистачає тієї самої «невидимої посмішки» ...оптимістичної посмішки, яка ніколи не щезне, навіть після гіркого досвіду непорозумінь.

Ярина Ключковська at 10 грудня 2007 р. о 10:54 сказав...

Юлю, дякую за вдумливий і дуже правильний коментар. Проте усмішка - це вишенька на вершечку тістечка. Без неї тістечко не таке красиве і смачне, але її недостатньо, щоб перетворити підгорілу галету на делікатес :)

Юлия Голикова сказав...

Теж вірно...

Анонім сказав...

Про тренінги для ПР-щиків:
десь рік тому я проводив такий тренінг, але не для ПР-щиків, а для керівного складу та особисто першої особи української "дочки" транснацкорпорації. Вони були у шоці.

Вони вважали, що...
А виявилося, що зовсім не так.
Тобто вони і гадки не мали про те, як спілкуватися з журналістами.
ХОЧА ДУЖЕ ВЕЛИКА, ПОВАЖНА, ДОРОГА(з огляду на інвестиції у персонал) КОМПАНІЯ