Cвяткове

Згідно з ось цією новиною під заголовком "Почти половина украинцев ожидает в 2008 положительных изменений", у цей передсвятковий період 49% наших співвітчизників відчувають радість і очікування змін на краще. Цей настрій панує і в душах співробітників Nords PR. А ще - приєднуємося до тих 44% опитаних, для яких рік, що минає, був непростий, але загалом вдалий.

Для Nords PR він був точнісінько таким: ми народилися - а це завжди непросто (спитайте будь-яку маму :) ), але в нас все в порядку: у нас чудесні клієнти, які ставлять перед нами надзвичайно цікаві завдання; у нас надійні партнери, на яких завжди можна покластися; нам просто чудово працюється разом, і ми отримуємо купу задоволення від роботи... Одним словом, рік вдався.

З упевненістю пишу це все, тому що щойно ми підбили підсумки перших місяців роботи Nords PR. Тому настрій - прекрасний, і дуже хочеться поділитися ним з вами.

Щиро бажаємо всім здоров'я, процвітання, підтримки близьких людей, душевного тепла і комфорту, гармонії і великого щастя! Нехай репутація ваша буде бездоганною, спілкування - приємним і результативним, ідеї - яскравими. Нехай кожен день Нового року приносить радість і задоволення!

Веселих усім свят!

-Ярина, Володимир, Ліля, Оля, Зіна, тобто вся команда Nords PR Ukraine

P.S. Ми пішли святкувати :) Блог читатимемо завтра :)

Успішність внутрішнього PR

Грамотний внутрішній PR компанії, виявляється, може бути цікавим не лише керівництву цієї компанії, але й журналістам. Все залежить від того, як цю інформацію подати.

Нагода переконатись у цьому випала мені зовсім недавно, на корпоративній вечірці одного з наших клієнтів. Компанія, що працює на ринку металопрокату, вирішила провести неординарну корпоративну вечірку з нагоди святкування Нового року. Замість того, щоб сидіти цілий вечір за столом і пасивно споглядати за тим, що відбувається на сцені, співробітники вирішили вийти на сцену самі. До танцювальної справи підійшли дуже відповідально, і через 2 місяці тренувань показали результати, на гірші за зірок телебачення. Де ж тут успішний корпоративний PR, запитаєте Ви? – А ось де: проект виявився не лише видовищним, але й мотиваційним. Керівники відзначили покращення стосунків у колективі, працівники стали більш відкритими і готовими до спілкування, завдяки танцям стали менше боятись публічних виступів. Не дивно, що така інформація зацікавила HR-видання.

Одним цікаво було дізнатись, як танцювальна ідея виникла в металургійній компанії і чи матиме вона подальший розвиток. Інше видання забажало поспілкуватись з керівництвом компанії, на днях інтерв’ю вже виходить друком. Дехто працює над розгорнутим матеріалом про танцювальний проект – методика, організація, мотивація, підготовка, результат… Є і такі, хто досліджує як різні компанії святкують Новий рік, і нестандартна новорічна історія нашого клієнта неодмінно посяде в цій статті достойне місце.

Якщо ж копнути глибше, то можна знайти журналіста, який на хвилі всеукраїнського інтересу до танців, готує матеріал про танці у місті… А виходять такі статті, як Ви напевне уже здогадались, у популярних суспільно-політичних виданнях з великим накладом, куди невеликим компаніям з їхніми корпоративними новинами дорога закрита… якби не корпоративні танці! То хто сказав, що корпоративний PR журналістам не цікавий і отримати висвітлення без грошей неможливо? Ще й як можливо, треба лише знайти цікавий кут подачі і запропонувати ідею журналістові. Дерзайте!

До речі, ось кліп з номерами всіх пар з тих самих корпоративних танців. Один з учасників – професійний тренер, другий – співробітник компанії, танцювальний досвід якого – два місяці. Вгадаєте, хто є хто?



Якщо Вам сподобалось, можете переглянути танцювальні номери пар-переможців повністю. У парному конкурсі виграли два номери - Мерлін Монро & Майкл Джексон та Зорро, а серед шоу-номерів перемогу здобули "Злодії".

Конкурс прогнозів на 2008 рік

Настав чудовий час, коли всілякі фахівці (та й я собі в цьому задоволенні не відмовляю), роблять прогнози на наступний рік. Хто у кришталеву кулю дивиться, хто поринає у складні таблиці та будує математичні моделі, хто покладається на інтуїцію, а хто - просто тикає пальцем у небо. Не скажу, яким із цих способів користуюсь я, але свої три передбачення з приводу галузі PR на наступний рік пропоную на ваш, шановні читачі, розсуд.

І запрошую вас не лише обговорювати мої сентенції, а й пропонувати ваші. Через рік на цьому блозі ми підіб'ємо підсумки. Авторові найближчого до реальності прогнозу обіцяю приз від Nords PR (сума монетарного еквіваленту приза залежатиме від статків агентства через рік :) ) Враховуватимуться всі коментарі, які ви запостите до 10 січня 2008 року.

Так-от, мої прогнози з приводу ринку PR в Україні на 2008 рік (звиняйте, цифри абсолютно інтуїтивні, "твердих" даних у мене, як і ні в кого іншого, звичайно ж, немає):
- Сукупні PR-бюджети компаній виростуть на 20%
- Cукупні біллінги PR-агентств виростуть на 30%
- Зарплати PR-директорів / начальників PR-відділів виростуть на 50%

Готова пояснити свої міркування.
Все більше компаній впроваджують функцію PR, проте сьогодні цей ріст відбувається в середньому, а не у великому бізнесі, тому тільки 20%. Все більше компаній розуміють, для чого їм PR-агентства, тому будуть активніше аутсорсити не лише окремі події, а й більш стратегічні речі. Тому 30%. І, нарешті, такого кадрового голоду на рівні кваліфікованого персоналу, як зараз, ще ніколи не було (тому що попиту не було) і не буде (тому що пропозиція зросте). Тому, в середньому, 50% зростання зарплат для досвідчених піарщиків керівного рівня.

А що думаєте ви?

Useful blog reading

Є декілька блогів, які слід поставити в RSS-reader кожному спеціалісту із роботі зі ЗМІ, особливо якщо ви прийшли в PR не з журналістики (як, наприклад, я - давній досвід роботи регіональним дописувачем в економічному щоденному виданні Eastern Economist навчив мене писати коротко й стисло, проте, працюючи віддалено, я не мав змоги побачити, які етапи проходить стаття чи повідомлення в редакції).

• "Нотатки злого редактора" - блог Павла Урусова, головного редактора журнала Windows Vista та колишнього головного редактора журнала Сота. Павло робить акцент на IT-індустрії, проте корисно буде читати всім, хто хоче побачити видавничий бізнес та редакцію зсередини.
• http://svinoryl.livejournal.com/ - ЖЖ колишнього редактора розділу "Гроші" Контрактів, а зараз аналітика в українській інвестиційній компанії. Ім'я не називатиму, оскільки автор його сам не афішує, проте всі охочі після невеликого дослідження зможуть вирахувати самі ))). Автор часто дає гострі і цікаві огляди ринку ділових ЗМІ і свою суб'єктивну, але від того не менш цікаву оцінку подій на медіа-ринку в цілому.
• Блог Влада Гороховського, оглядача журнала Mobility (дякую arturclancy за посилання) - це вже точно для зацікавлених в IT-індустрії.

Ну і, звичайно, в переліку повинні бути вже згадувані в цьому блозі раніше PRweb. Блог о public relations в интернете, блоги журналістів Кореспонденту та Новинаря. Буду радий посилання на нові джерела )).

Сайт Nords PR в ефірі!

Ура! Наш вихід в Інтернет нарешті можна вважати повноцінним. Сайт Nords PR Ukraine нарешті запрацював. Заходьте, читайте, діліться враженнями!

Звичайно ж, ми і надалі писатимемо на блог. Вдячні всім, хто нас читає і коментує!

Буквально 2 слова про ефективність і оцінку..

Зазвичай такий аспект як вимірювання ефективності PR-діяльності і для більшості спеціалістів зі зв’язків з громадськістю, і для самих замовників є доволі химерним і невизначеним. В результаті, саме це вимірювання або оцінка стала однією із найбільш обговорюваних тем на сторінках профільних видань і на професійних посиденьках. Як правило, оперують термінами, які важко перекладаються на рідну мову, як-то outtakes, outcomes, outputs, що додає ще більшого нерозуміння. Ще існують всілякі аналізи та еквіваленти. Далі в подробиці не вдаватимуся, бо переконана, читачі блогу – спеціалісти зі знаннями та досвідом, та й не про це сьогодні мова.

Хоча, коли діло доходить до практики, а саме визначення завдань, які потім стануть відправною точкою при оцінці, звичайно ж, простіше написати загальні фрази на кшталт «підняття обізнаності ЦА» чи «інформування ЦА». З такими завданнями завжди можна апелювати до висвітлення, яке з’явилося у ході PR-активності. Доволі звична практика. Адже, з одного боку, PR-спеціаліст використовує найпростіший спосіб підтвердження та оцінки своєї роботи, а, з іншого, замовник економить на оплаті складних досліджень та аналізу.

З рештою, до чого це все я тут пишу? А ось до чого. Маю клієнта, цільова аудиторія якого активно світиться на всіляких форумах та блогах. Отож, реакція власне цієї аудиторії є своєрідним мірилом успішності чи неуспішності найменшого кроку, який я роблю у напрямку розбудови стосунків компанії-клієнта з громадськістю. З’явився прес-реліз – тут же обговорення на форумі, експертна стаття – коментарі та аналіз. Прийшла зранку, промоніторила профільні сайти, почитала форуми – сиджу обдумую, яким повинен бути наступний крок, і якою буде реакція на нього. В цьому є справжній непідробний смак професії. Модель two-way communication досвідчених панів Грюніга та Ханта таки працює! (і це не патетика). Визначаючи PR як розбудову взаємовигідних стосунків компанії та суспільства, варто не забувати, що ці стосунки, як і будь-які інші, починаються з діалогу.

До речі, погодьтеся, все ж складно апелювати до семи позитивних статей на популярних сайтах і однієї замітки, у яких прочитуються ключові повідомлення, на фоні повного незадоволення споживачів діями компанії на тих же профільних сайтах.

Поезія та PR ))

На минулому тижні я писав про враження від перегляду офортів Пікасо в розрізі зв'язків з громадськістю, тепер хочу поділитися враженнями від поезії )).
У п'ятницю довелося бути в Ужгороді - проводити прес-конференцію для клієнта. Місцеві колеги запросили мене на поетичний слем - битву поетів, влаштовану на честь завершення книжкового ярмарку "Книжковий Миколай". Турнір є відкритим поетичним дійством, себто передбачає вільну участь поетів без вікових, мовних чи цензурних обмежень. Цього разу у відомому ужгородському шинку "Деца у нотаря" зібралося 10 учасників та учасниць слем-турніру та багато слухачів. Правила дуже прості - кожен поет має три хвилини часу для читання творів - домашніх заготовок та творів, написаних просто під час турніру із використанням трьох заданих журі слів. Обов’язковою умовою є читання поетом лише власних творів, причому оцінюється не лише якість твору, а й його подача.
Незважаючи на серйозну конкуренцію молодого покоління ужгородських, київських та луцьких поетів, переміг найстарший учасник слему, "вусатий "няньо" закарпатської поезії" Василь Кузан (який, до речі, у фіналі зійшовся у двобої із своїм сином).
Як це все стосується зв'язків із громадськістю? Молоді поети влаштовували на слемі справжнє театральне дійство. Рядки їх віршів краяли серце, думка слухачів не завжди встигала за кривою кардіограми сюжетної лінії, яскраві порівняння та сміливі образи засліплювали зір. Натомість досвідчений поет декламував спокійно, без надриву в голосі, його вірші були про більш буденні речі та почуття, знайомі кожному - тому, певно, саме він і здобув перемогу.
Думаю, цілком можна провести паралель із PR. Часто спеціалісти захоплюються зовнішніми ефектами - яскравими запрошеннями, складною механікою участі, залученням celebrities, складним оформленням прес-кітів, при цьому забуваючи про основне - про наповнення. Проте головне - не розважити журналіста, а надати йому якісний матеріал, в ідеалі вже адаптований до формату його видання, з якого йому можна буде "зліпити" статтю, цікаву його аудиторії.
Не заперечуватиму, складні події розважають журналістів та сприяють побудові гарних стосунків з ними, проте крім журналістів, є ще й редактори рубрик, випускові та головні редактори, які просто не мають часу відвідувати всі заходи, і які набагато більше цінуватимуть якісний матеріал, ніж матеріальні та нематеріальні заохочення, які часто надають агентства спільно із своїми клієнтами.
Тож, на мою думку, гарна "обгортка" є лише допоміжним фактором, а головним лишається зміст - що й довів вкотре ужгородський слем.
А ви як вважаєте?

PS І чи чув хтось про схожі поетичні дійства у Києві найближчим часом?
PPS У темі Ярини кілька днів тому стосовно джинси на ТБ я лишив досить песимістичний коментар з приводу роботи із ЗМІ в регіонах. Тепер хочу вибачитись перед Ужгородом - на заході зібрались представники майже всіх ужгородських ЗМІ, яким було дійсно цікаво - завдяки вдало підібраному куту висвітлення та гарним доповідачам. Звісно, без концепції- "обгортки" не обійшлося, проте якісна робота з підготовки цікавої, об'єктивної "фонової" інформації та підготовці спікерів до спілкування із пресою дала результати.

Чи має право на існування снобізм у маркетингу?

Сьогодні стала учасником прецікавого діалогу. Мені на пошту прийшло запрошення приєднатися до соціальної мережі випускників Києво-Могилянської Академії. Я - великий фанат свого вузу, який всім рекомендую. Я дійсно пишаюся тим, що була серед одним із перших його студентів. Тому з великою радістю та ентузіазмом натисла на лінк ресурсу... Який облом! Виявляється, ресурс не підтримує Internet Explorer, браузер, до якого за багато років корпоративного життя встигла звикнути.

ОК, не втрачаю надії: наприкінці листа є такий приємний постскриптум: P.S.: Якщо в когось виникли якісь запитання чи пропозиції, чи може чимось допомогти, надсилайте свої листи на (адреса). Пишу: у мене стандартний браузер, невже у мене немає шансу покористуватися цим ресурсом?

Відповідь потрясла мене до глибини душі (дослівно): Так, наразі, приблизно 77% користуються інтернет експлорером. Але ж ми не хочемо своєю суспільною мережею охопити все людство! Наша цільова аудиторія - українська і світова інтелектуальна еліта, а вона, як правило, використовує Firefox, Opera або Safari (виділення моє - Я.К.). Саме через те, що в порівняні з ІЕ, дані браузери куди більш функціональні, захищені від вірусів та підтримують міжнародні веб стандарти.

Хоча, на хлопський розум, моя приналежність до випускників "могилянки"цілком робить мене придатною до участі у мережі її випускників, виходить, на думку засновників цієї соціальної мережі, я, як і 77% користувачів Інтернету, занадто примітивна, щоб не оцінити всі переваги інших браузерів - а заодно і щоб належати до української інтелектуальної еліти.

Засновники ресурсу мають повне право обирати свою цільову аудиторію. Але й аудиторія може образитися. Наприклад, як це зробила я. Тому звинуватила засновників у вузьколобості.

А з точки зору комунікацій, продавати таким чином новий ресурс - повне безглуздя. Для чого починати з того, що відштовхуєш від себе людей? Тим більше, що серед випускників "могилянки" багато людей працюють в офісах компаній, де стандартним браузером є той сам "низькоінтелектуальний" Explorer. А значить, люди новим ресурсом користуватися не будуть. Замість соціальної мережі випускників, засновники отримають соціальну мережу випускників-користувачів Firefox, Opera & Safari. Погодьтеся, не одне і те саме.

А ще - такий підхід зашкодив репутації "могилянки" в моїх очах. Адже я вперше замислилася: чи правильно роблять у цьому закладі, навіюючи своїм студентам приналежність до "української та світової інтелектуальної еліти"? Адже між здоровим снобізмом та вузьколобістю - дуже тонка стіна.

ЗМІ та PR: новий виток діалогу

Днями виступала на конференції Української Асоціації видавців періодичної преси (УАВПП) перед аудиторією з кількох десятків людей, які приймають рішення щодо того, якими ми бачимо друковані видання в Україні -- в Києві та регіонах. Тема доповіді "Друковані ЗМІ та PR - шалене зростання у 2008 році"-- була достатньо широкою, аби дискусія, як ы передбачалося, змогла з'їхати у наїжджене русло "платити - не платити"

Я висунула 3, на мою думку, очевидні прогнози на 2008 рік:

1.Друковані ЗМІ зазнають суттєвої загрози з боку Інтернету (це очевидно, враховуючи, що, за даними Meta.ua, проникнення Інтернету в 8-ми найбільших українських місцях наближається до 50%)
2.Обсяг ринку бізнес-PR в Україні перевищить 100 млн. доларів, без урахування платних розміщень (це - прогноз UAPR для Всеукраїнської рекламної коаліції)
3.“Джинса” втрачатиме популярність (з одного боку, компанії відмовлятимуться від цього інструменту як від малоефективного в довгостроковій перспективі, з іншого, посилення антиджинсових настроїв у середовищі журналістів).

Мій головний message для видавців друкованих ЗМІ полягав у тому, що наші 100 млн. можуть піти на створення цікавих інформаційних приводів і генерування контенту для ЗМІ, а можуть піти в альтернативні канали, деякі з яких -- Інтернет та корпоративні видання -- створюють конкуренцію друкованим ЗМІ.

У нас вийшла доволі цікава дискусія з деякими учасниками конференції, які, зокрема,
протестували проти таких форм співпраці як оплачені розважальні подорожі на події для журналістів, надання журналістам у користування дорогого обладнання і т. д. Іншими словами - все, що спрямоване на матеріальне заохочення окремих журналістів, а не самих видань. Проте такого спротиву проти боротьби з "джинсою", який я звикла бачити від топ-менеджерів видань -- особливо, регіональних -- не було. Я щиро вдячна Елліні Шнурко-Табаковій (видавництво СофтПрес), за вчасно наведений приклад власного видавництва, яке стало таким потужним (оцінюється у десятки мільйонів доларів) завдяки своїй принциповій відмові від замовних матеріалів.

Але, як це часто буває, у такі ситуації завжди знаходяться люди, які з готовністю згадують весь спам, який вони отримали від піарщиків, всі тупі і примітивні релізи, всі помилки... Так прикро, що в такій ситуації доводиться вдаватися до сумнівного аргументу на зразок "у кожній галузі є свої непрофесіонали, ми з цим боремося" і т. д.

Я надзвичайно ціную можливість поспілкуватися з людьми, які приймають рішення у сфері ЗМІ. Я також надзвичайно вдячна, що ці люди готові до діалогу з нами, вони розуміють, яка користь може бути з PR, і починають дивитися на бізнес не лише як на джерело грошей, а й на джерело інформації.

Блогери і заказухи: чи є "сірий простір"?

У мене тут, тобто на блозі arturclancy, вийшла дискусія з Артуром і Романом Настенком стосовно платних постів (відразу попереджаю: на нашому блозі ви таких не знайдете, що логічно: ми ним грошей не заробляємо).

Вийшло дві основні тези, навколо яких суперечка:
- чи шкодять платні пости (позначені і непозначені) репутації блогера, і які більше?
- чи справді репутація блогера більш тривка, ніж репутація компанії?

Щодо першого пункту, здається, моя позиція очевидна. З другого теж - хоча Роман вважає, що блогери-селебріті нічим не можуть відвернути свою аудиторію від своїх блогів, тому їхня репутація - дуже міцна. А що з цього приводу думаєте ви?

Журналісти вперше вручили антипремію за "джинсу"

Ну, не стільки вручили, скільки оголосили лауреатів: хіба Мадонна чи Траволта коли-небудь забирали свою Золоту малину? Але журналістська ініціатива "Не продаємося!" надіслала 30 гривень генпродюсеру ICTV і прикрасила символічну мільйоннодоларову купюру обличчям керівника Енергоатому. І все це - в честь того, що Енергоатом виявився головним замовником, а ICTV - продавцем "джинси" у листопаді. Детальніше про це можна почитати на Телекритиці та на сайті UAPR.

Звичайно, більшість піарщиків - я впевнена! - не такі вже й ліниві чи бездарні, аби користуватися платними сюжетами від доброго життя. Звичайно, ми не прагнемо потрапляти в ТСН чи Подробности з новиною про відкриття магазину клієнта в Ужгороді (хоча клієнт, напевне, був би задоволений, але я б хотіла побачити, що трапиться з рейтингом новин після таких сюжетів :). Але у нас на телебаченні практично немає програм, куди взагалі може потрапити новина про компанію чи її продукцію. Ділові новини - це на 98% заказуха, присмачена напівполітичними сюжетами про нафту-газ, а програм, орієнтованих саме на споживача, взагалі нема, за винятком "Знаку якості" на Інтері.

У моєму досвіді є історія потрапляння на "плюси" з новиною про корпоративну благодійність: UMC збирала гроші для фонду "Діти Чорнобиля", і ми зловили на слові Аллу Мазур, яка за деякий час до того сказала у прямому ефірі, що ТНС висвітлюватиме благодійні проекти, якщо сума благодійного внеску перевищуватиме 100 тисяч доларів.

Але ж новини бізнесу - це не лише новини про благодійність. Ті самі мобільні оператори: найбільші з них обслуговують половину населення України. Це - більше, ніж аудиторія будь-якої, навіть найрейтинговішої програми новин на нашому ТБ. Невже їм нічого сказати такого, що було б цікаво глядачам новин? А, наприклад, прихід нового мобільного оператора в місто - безперечно, новина місцевого значення. То чому місцеві канали так нахабно і відверто вимагають грошей?

Ділові новини як явище, на мою думку, на національних каналах взагалі не існують. "Заказушних" програм, які у нас прийнято називати "діловими новинами", я новинами взагалі вважати не можу. І, якщо так піде й далі, вони вже нікому не будуть потрібні: бізнес-аудиторія отримує необхідну інформацію з Інтернету. А жаль. Хороші ділові новини могли б стати прекрасним магнітом для рекламодавців. Єдина надія - на кабельні канали. Якщо вони створять якісний продукт і охоплять ширшу аудиторію, у них точно є шанс.

Але прислухаємося до слів головреда "Телекритики": "Наталія Лигачова звернула увагу журналістів на ще одну важливу проблему: часто журналістам платять за те, що вони мали б висвітлювати безкоштовно. Представники галузі зв’язків із громадськістю неодноразово нарікали на неможливість пробитись у новини навіть із надзвичайно актуальними інформаційними приводами. Водночас, ЗМІ відмовляються розміщувати актуальну та важливу для їх аудиторії інформацію, «бо за все платять». «Ми хочемо, щоб журналісти сказали замовникам джинси: припиніть платити, і тоді ми говоритимемо про ваші добрі справи безкоштовно», – каже Наталія Лигачова."

Якщо серед журналістів є люди, які з цим згодні, у нас ще є шанс на нормальні стосунки з телебаченням!

Пікасо та PR

В цю неділю потрапив нарештів на виставку робіт Пікасо в Національному музеї (до речі, у вас ще є два дні - виставка відкрита до 12 грудня). Слухаючи коментарі знайомої ілюстраторки про техніку виконання робіт, мені спала на думку схожість між офортом та роботою PR-спеціаліста.
Як художник задля створення з першого погляду простого графічного малюнку карбує металевими інструментами по лакованій металевій пластині, занурює її до кислоти і потім переносить малюнок на папір тисненням, так і спеціаліст із зв'язків з громадськістю досліджує галузь чи ринок, аналізує попередні публікації, готує безліч інформаційних матеріалів, довідок, біографій, факт-листів, прес-релізів, коментарів, спілкується з журналістами та редакторами, забезпечує доступ до перших осіб компанії, експертів та аналітиків, організовує заходи - і все це заради одної (двох, трьох))) статей у діловому щотижневику.
PS В жодному випадку не претендую на славу Пікасо ))))

Повчальні історії від Олександра Крамаренка via PRweb

По-моєму, цей пост журналіста (і не просто журналіста, а головного редактора) з приводу взаємин з піарщиками займе одне з перших місць у моєму умовному рейтингу. Принаймні всі мої колеги у Nords PR Ukraine вже його прочитали. І недарма. Адже завжди краще вчитися на чужих помилках, ніж на своїх. А тому велика подяка Олександру (а з його виданням ми активно працюємо) за конструктив.

А ще більша подяка за те, що Олександр розуміє не лише те, чим піарщики погані, а і те, чим вони хороші. І за те, що він так мудро організовує свій час, що у нього вистачає часу пересилати прес-релізи (!!!) тим, кого вони можуть зацікавити. Це я з приводу Історії номер Два. Адже 90% головних редакторів, отримавши прес-реліз, який не відповідає формату видання, автоматично натиснули б на Delete, а ще 10% навіки забанили б адресата, який його надісла. Особливо активні одиниці ще й написали б про це на своїх блогах :)

Моя колега Ліля Загребельна нерідко спілкується з журналом "Деньги", і, за її словами, люди там позитивні, адекватно сприймають ідеї, легкі у спілкуванні... Мабуть тому, що головний редактор розуміє, для чого існують піарщики і яка з них користь.

Пост Олександра надихнув мене не стільки своїми анти-прикладами, які, на превеликий жаль, достатньо типові, а насамперед тим, що він нам, піарщикам, дає шанс. Шанс на співпрацю, шанс не зробити цих помилок, а значить - створити додану вартість і для журналіста (а значить і для його аудиторії), і для клієнта.

З приводу того, хто "головніший" - журналіст чи клієнт, я б іще посперечалася. Адже наша роль - це дуже часто роль посередника, і тому наше завдання - зберігати баланс між інтересами клієнта і журналіста. А це не так просто, як здається.

А що стосується спостереження стосовно розподілу роботи між досвідченим керівним складом агентств і молодими зеленими спрівробітниками, то з досвіду кажу: істинна правда. У багатьох агентствах так і є. Тільки не у Nords PR. Цю річ ми від самого початку закладали у структуру агентства та організацію роботи. Для мене як керівника дуже важливо бути залученою у всі аспекти роботи з клієнтом - і підтримувати стосунки з журналістами. Але це, мабуть, тема для окремого поста.

Благочинність і ЗМІ

Переглядала вранішні новини, натрапила на статтю про благочинність Яни Корсак, директора агентства «Brand time», у Телекритиці. Тема досить близька, отож мої роздуми до вашої уваги.

За останні кілька років питання корпоративно-соціальної відповідальності (CSR) в Україні встигло не лише набути популярності, а й до певної міри набриднути. Як тільки бізнес зрозумів, що CSR – це не орана нива, тут же переважна більшість компаній активізували свої ініціативи з передавання всіляких потрібностей дитячим будинкам. Зрозуміло, тишком-нишком все це робити немає сенсу. З морально-етичної точки зору, звичайно, факт корисливого доброчинства зачіпає за живе. Хоча, з іншого боку, дитині, що отримала нову пару чобіт, наприклад, зовсім ніякого діла до того, що ім’я компанії згадали (або не згадали) у газеті «Сегодня».

У всій цій ситуації мене найбільше турбує не те, що компанія хоче висвітлення або, як прийнято говорити, піару, а неефективно застосувує вільні ресурси. За останні два роки кількість благочинності, спрямованої на допомогу дітям, просто перейшла розумні межі. Мені здається, немає жодної компанії, яка б хоч раз не носила передачі у дитячі будинки. Дітей шкода найбільше, але ж існують безліч інших питань, які так само треба вирішувати. Питання бомжів чи дитячої вагітності або, наприклад, людей з фізичними вадами. Чому б спочатку не поцікавитися актуальними проблемами суспільства, і не спробувати кожній окремій компанії зайняти свою «нішу» благочинності. Одним махом – двох зайців. І користь приносиш людям, і диференціюєшся на фоні тотальної допомоги дітям.

Згадалося мені, як приблизно рік тому, до нас надійшов бріф із завданням розробити план PR-підтримки соціальної ініціативи. Привід - благоустрій зони, прилягаючої до дитбудинку, а саме розбивка клумб та висадження квітів. Увага! Дитячий будинок для сліпих. Ініціатор – спеціалізоване популярне видання. А ми говоримо, що ЗМІ цими питаннями не переймається.

Клієнти, агентства і гроші, гроші, гроші

На пост мене надихнули три речі: нещодавня дискусія з клієнтом, попередній пост Володимира і пост подкастера Ліси Барнс з приводу того, яким повинен бути клієнт, щоб його стосунки з PR-агентством були плідними. А потім ще й почитала дискусію на E-xecutive, і подумала, що зірки зійшлися, і прийшов час на цей пост.


Послуги хорошого агентства - недешеве задоволення. Тому, звичайно, хочеться бачити результат. Розумію - сама чотири роки працювала на боці клієнта. По-моєму, агентства, з якими довелося попрацювати, пам'ятають мене як ультра-стерву. Тому що відповідальність за результати їхньої роботи лежала на мені. Я своєю посадою і своєю фаховою репутацією відповідала за те, що мікрофони працюють, у прес-релізі немає помилок, і жоден журналіст не залишиться без прес-кіта. Так, тому що ми доручали агентствам саме такі речі. Агентства не мали відношення до формулювання повідомлень, до написання якихось стратегічних платформ, зрештою, до планування нашої PR-активності. Всі ці рішення залишалися всередині компанії.

Провини агентств тут небагато: так, ми пропонували їм генерувати ідеї, але жодна ідея за межами нашого відділу так і не народилася. Можливо, саме тому, що ми тримали агентства на короткому повідку, не довіряючи їм нічого більшого за логістику і сувенірну продукцію.

Тепер я - по інший бік столу. Я - агентство, і моя робота -- переконати клієнта, що ми можемо допомогти їм у більшому, ніж просто виконання поставлених тактичних завдань. Адже цінність агентства - не лише у "фішках" на зразок оригінальних запрошень, і не лише у базах даних ЗМІ чи підрядників. Додана вартість з'являється там, де агентство починає мислити, а не лише бігати. А для цього агентству потрібен простір. І час. І натхнення. А головне - довіра клієнта.

Адже коли клієнт просить організувати подію за 2 робочі дні - ми можемо це зробити, забронювати зал, розіслати запрошення, продзвонити журналістів... Ми навіть побріфуємо речника клієнта у ті 15 хвилин, які він знаходить для нас. Проте чи можемо ми гарантувати результат? І чи не буде більш професійно у такій ситуації сказати клієнту "ні"?

Питання в тому, що клієнт мусить повірити, що за нашим "ні" стоїть не лінивство і не брак професіоналізму. Він повинен повірити, що наше "ні" - це насправді порада, дотримання якої піде йому на користь.

Якщо клієнт хоче будь-якою ціною розповідати про свої високотехнологічні шнурівки для взуття у прямому ефірі "Сніданку з 1+1", що професійніше: обірвати всі телефони у редакції і врешті-решт зайти через рекламний відділ, чи пояснити йому, чому цього робити не варто?

Якщо клієнт через місяць роботи запитує: "І де результат?" - що професійніше: показати йому підбірку прес-кліпінгів чи пояснити, що справжній результат приходить не відразу, і він відчує ці зміни, тому що репутація його компанії зміниться на краще? І, звичайно, пояснити, як ми мірятимемо цю зміну?

Клієнтові хочеться простих відповідей на складні питання. А ми працюємо у бізнесі, де на прості питання ("Ну і на що я трачу свої гроші?") часто доводиться давати складні відповіді. І, якщо клієнт довіряє нам, він намагатиметься зрозуміти те, про що ми йому говоримо. І віритиме, що результат прийде - не після першої ж прес-конференції, а після місяців кропіткої роботи над репутацією.

І ще одне: якщо клієнт працює з агентством на рівні виконавця, він отримуватиме відповідний результат - тактичний. З PR-ом треба спілкуватися на рівні людей, які приймають рішення, які уповноважені це робити.

Тоді PR приноситиме результат. І буде допомагати бізнесу клієнтів. І буде сам успішним бізнесом. Тому дякую Богові за розумних клієнтів! Нехай їх буде ще більше!

PR - бізнес чи покликання?

Після публікації на профільних сайтах новини компанії Publicity Creating про свої плани на наступні кілька років Данило Ваховський на своєму блозі підняв питання - чи варто PR-агенції оприлюднювати свої маркетингові плани та ринкові стратегії?
На мою думку, слід виділити декілька моментів.
По-перше, ставити кількісні цілі (захопити n%) на такому закритому і динамічному ринку, як зв'язки з громадськістю, де відсутні навіть приблизні дослідження стосовно об'єму, дуже складно. З наявних досліджень можна вказати лише роботу того ж Publicity Creating, яка в лютому 2007 оцінила ринок у 60 млн американських президентів; за даними Всеукраїнської рекламної коаліції об’єм ринку PR­послуг у 2006 становив близько 15 млн. доларів США, експерти PR (UAPR) називають цифру $50­-60 млн., а дослідження видавничого дому 2П® вказують, що об’єм PR-­ринку у 2006 році становив близько $100 млн.
З огляду на розбіжності (до декількох порядків) результатів досліджень, відсутність узгодженої термінології та закритість компаній (яке з PR-агентств добровільно оприлюднило, скажімо, свій оборот?) стає зрозуміло, що ставити перед собою відносні цілі поки що не має сенсу. Можна орієнтуватись на лідерів ринку і приблизно, з власного досвіду, оцінити їх оборот, проте розуміти, що ці цифри непідтверджені.
Інша сторона питання - моральна )) Звісно, PR - це налагодження комунікації та відносин. Проте для Клієнта все це все одно виливається у цифри. Жодна компанія не працює лише заради того, щоб зробити приємне своїм клієнтам. Будь-які комунікації та побудова репутації мають на меті підвищити капіталізацію товару, прихильність споживача, ставлення уряду - перелік можна продовжувати.
Більше того, на моє тверде переконання, Клієнт як бізнесмен повинен розуміти, що PR-агентство - це такий самий бізнес, із чіткою стратегією розвитку, розумінням вимог ринку та професійним управлінським складом. Це лише піде на користь довгостроковим партнерським відносинам, коли Клієнт знає, що може покладатись на Агентство через рік та більше.
І, нарешті, третя сторона цього питання - як компанія, що надає послуги із стратегічних комунікацій та планування довгострокових корпоративних та маркетингових комунікацій, PR-агенція повинна й сама демонструвати ці навички стосовно свого розвитку, щоб не стати героєм приказки про "чоботаря без чобіт". В одному подкасті я почув чудову фразу - "we PR people often talk to businessmen about their business in communication terms (coverage, messages, etc), while we should talk to them about communication in business terms".

PS Поки писав цей пост, натрапив на непогану статтю по темі в "Повітря вартістю $100 млн" в Українській столиці . Ще раджу переглянути інтерв'ю з Яриною Ключковською на сайті агентства Starget - там теж є оцінки розвитку галузі PR в Україні.

PPS Ледве не забув - я теж за те, щоб покращити світ, проте, як казав герой "Thank you for smoking" Нік Нейлор, цей бізнес непогано оплачує закладну ))).