понеділок, 21 січня 2008 р.

Лицьова сторона PR


«Це не поганий характер, це все брови. У мене такі брови, що коли я не посміхаюся, я завжди виглядаю загрозливо,» - виправдовується Томмі Лі Джонс.

Ця фраза відомого актора і режисера наштовхнула мене на думку про вплив зовнішнього вигляду на донесення та сприйняття інформації. Як повинен виглядати спікер, щоб йому вірили?

Ситуація 1. Згадую, якось кілька років тому ми готували інформацію про топ-менеджмент клієнта на прес-подію. Виявилося, що один із керівників не мав фото. Ми, відповідно, порекомендували йому терміново сфотографуватися. Він відмовився, бо його обличчя не було фотогенічним через нещасний випадок, який стався з ним напередодні. Далі мову про фотографію я вже не вела, натомість продумувала план виходу із ситуації. Найняти професійного візажиcта – ні, помітять і запідозрять якийсь обман. Сказати зразу все, як є – аварія – ні, все одно не повірять. Перенести подію – вже розіслали запрошення журналістам, забронювали приміщення. Отож, керівнику залишалося активно лікуватися, а мені сподіватися, що за тиждень обличчя знову набуде свого впливового вигляду. На щастя, все так і трапилося. Фото ми, звичайно, не встигли зробити, але прес-конференція пройшла на рівні.

Ситуація 2. Треба було організувати інтерв’ю журналіста із клієнтом. Перед інтерв’ю ми провели брифінг для клієнта: обговорили, чого ми чекаємо від цієї зустрічі, пройшлися по складних питаннях, відзначили наші основні повідомлення і яким чином їх донести. Інтерв’ю не було вдалим, клієнт не справив на журналіста належного враження. Такий результат я почала передчувати вже на 10-тій хвилині спілкування. Клієнт говорив все правильно, давав інформативні та доволі дотепні відповіді. Але при цьому постійно намагався дивитися у бік, протилежний від журналіста.

Ситуація 3. На одному з офіційних профільних збіговисьок мою увагу привернула особа з досить екстравагантним зовнішнім виглядом. Я ще подумала, невже ця «дівуля» має якесь відношення до PR. Яким же було моє здивування, коли її представили як керівника провідного PR-агентства. Зрозуміло, що такий її вигляд на фоні опонентів на офіційній події - круглому столі - справляв несерйозне враження. Думки, які вона намагалася висловлювати, просто не сприймалися.

Якщо ви очікуєте, що я зараз буду надавати поради стосовно зовнішнього вигляду на кшталт: "на ділові зустрічі треба вдягатися по-діловому", "спілкуючись із журналістом, треба дивитися йому у вічі", і "напередодні важливих публічних подій кермувати обережно", - звичайно, ні.

Ключову роль у тому, яке враження ми складемо на аудиторію, і чи сприйме вона те, що ми намагаємося донести, грає відповідність нашої «лицьової сторони», тобто форми, змісту, яким ми наповнюємо цю аудиторію. Нам часто доводиться справляти перше враження на людей. А як відомо, це можна зробити лише один раз.

(Фото з сайту www.esquire.ru)

24 коммент.:

Ігор Бущак at 21 січня 2008 р. о 15:33 сказав...

Нещодавні події ще раз нам нагадали лицьову сторону мера одного із великих міст України. Нещодавно він взяв участь у бійці в поважній державній установі. МОє питання стосується його "лицьової" сторони. Одні журналісти кажуть, що за його дивакуватою лицьовою на яку купилися виборці ховається недивакувато-жорстке єство.
Виглядає, так що Ваша стаття його не стосується... Кажуть, що він прибув на вручення почесної відзнаки в червоних шкарпетках...

Ярина Ключковська at 21 січня 2008 р. о 16:56 сказав...

Академік, корекція, якої потребує лицьова сторона нашого мера, поза межами компетенції PR-консультантів :) Наші клієнти більш піддаються впливу :)

Лілія Загребельна at 21 січня 2008 р. о 17:18 сказав...

У тому то й річ, що узагальнені поради давати важко, кожна ситуація потребує окремого розгляду. Тут, я думаю, мер прорахувався: ймовірно, його ставка була на ексцентричний образ на противагу консерватизму його попередника; на жаль, трохи перестарався. Червоні шкарпетки навряд чи допоможуть:)

UA Releases at 21 січня 2008 р. о 18:03 сказав...

Меня смутило украинское слово "лицьова".

Юрий Аксенов at 21 січня 2008 р. о 18:28 сказав...

Не впевнений, чи можу взагалі погодитись. Звичайно, це добре, коли людина може виглядати людиною. Але не дуже приэмний добрий експерт - це аж ніяк не гирше, ніж приємна людина, що не зовсім добре розуміється на предметі розмови...

Лілія Загребельна at 22 січня 2008 р. о 10:33 сказав...

"В человеке должно быть все прекрасно: и лицо, и одежда, и душа, и мысли" (А.П.Чехов)
На мою думку, ніщо не заважає розумному експерту виглядати принаймні доречно.

Ярина Ключковська at 22 січня 2008 р. о 10:55 сказав...

2 ua_releases: Мене також турбував цей момент, але Російсько-український академічний словник (http://www.r2u.org.ua/) мене у цьому плані заспокоїв :)

2 юрий_аксенов: Згодна на всі 100%. Але мова іде не стільки про "приємність", скільки про максимальне полегшення процесу комунікації, тобто адекватне донесення інформації та спілкування з журналістом. Погодьтеся, якщо людина грамотно спілкується і розуміє потреби журналіста, це робить її кращим джерелом. А якщо від процесу спілкування журналіст ще й отримує задоволення, то, я вважаю, експерт свою роботу виконав на "відмінно".

Татьяна Кретова (Бабенко) at 22 січня 2008 р. о 10:59 сказав...
Автор видалив цей коментар.
Татьяна Кретова (Бабенко) at 22 січня 2008 р. о 11:01 сказав...

Цікавий пост. Я чомусь одразу подумала про Ладу Лузіну. Свою скандальність вона підтримувала і поведінкою і одягом... Сьогодні, читаючи її "Киевские ведьмы", розумієш, що вона доволі приємна людина. Я погоджуюся, що все ж таки існують певні штампи і стереотипи. Хіба не на цьому ми будуємо свої PR стратегії? І все ж стандарти потребують своєї "родзинки"... От якби зазначений Ігорем спікер весь час ходив у червоних шкарпетках і казав, що вони йому приносять вдачу - стало би непоганою легендою :-)

Юрий Аксенов at 22 січня 2008 р. о 11:13 сказав...

Ліліє, звичайно, ніщо не заважає. А що таке "доречно"? Погодьтесь, журналіст також має виглядати "доречно"... Як би "доречно" не виглядали люди, якщо вони не розуміють одне одного (суто професійні аспекти), все марно.

Юрий Аксенов at 22 січня 2008 р. о 11:14 сказав...

Ярино, журналіст повинен отримувати інформацію, а не задоволення:)

Татьяна Кретова (Бабенко) at 22 січня 2008 р. о 11:21 сказав...

Висловлючь на підтримку "задоволення". Як на мене отримання інформації та задоволення не протиречать одне одному :-)

Лілія Загребельна at 22 січня 2008 р. о 11:23 сказав...

Юрію, все правильно. Можна серйозно дивитися у очі журналісту і говорити "але взагале".
Таке інтерв'ю не принесе нічого хорошого ні експерту, ні журналісту.
Я тут вкотре намагалася донести про рівнозначність форми і змісту. Варто все ж таки намагатися поєднувати їх гармонійно.

Юрий Аксенов at 22 січня 2008 р. о 11:27 сказав...

Ліліє, але форма та зміст НЕ рівнозначні.

Тетяно, якщо співрозмовник замість відповідей на питання намагається зробити мені приємно, він не відчуває себе щасливою людиною після того, як розмова стає частиною статті.

Дівчата! Взагалі байдуже, де та як відбувається спілкування. Воно має бути корисним.

Володимир Дегтярьов at 22 січня 2008 р. о 11:30 сказав...

На продовження шкарпеткової теми - Тетяно, до речі, "червоні шкарпетки" як фішка та елемент іміджу використовуються вже не вперше )))
В червневому номері російського журналу "Свій Бізнес" профессор INSEAD Манфред Кетс де Вріс, консультант з психологічного здоров'я компаній, каже, що вже не перший рік поспіль купує і носить лише червоні шкарпетки, і таким чином позбавився мук вибору )) Його фото в журналі, до речі, це ілюструює )))

Лілія Загребельна at 22 січня 2008 р. о 11:31 сказав...

Тетяно, погоджуюся повністю. У цьому плані мені дуже подобається Гарік Корогодський, відомий український бізнесмен. Він завжди носить яскраві дивакуваті окуляри. Це - невід'ємний елемент його стилю.

Ярина Ключковська at 22 січня 2008 р. о 11:33 сказав...

Юрію, дякую за полеміку. Нам важливо розуміти позицію журналіста. Проте мені доводилося зустрічати у статтях фрази на кшталт "поморщившись, він визнав..." і "він неохоче розповідає про..." і "строгим голосом він сказав..." Це - вплив ненавмисної комунікації на результат :) Корисність - це необхідний фактор, приємність - це nice-to-have, а головне - ефективність, тобто коли форма не відволікає від змісту. Тому згоджуюся з Танею Бабенко, суперечності тут немає.

Юрий Аксенов at 22 січня 2008 р. о 11:38 сказав...

Ярино, зараз ми повернемось до проблем видавців:) Розповідати читачеві про те, як була отримана інформація - моветон. Читачеві байдуже, з якими неприємними людьми довелось спілкуватись журналістові. Журналіст отримує за це гроші.

Татьяна Кретова (Бабенко) at 22 січня 2008 р. о 12:19 сказав...

Юрію, і погоджуюся з вами, і ні. Адже коментар "поморщившись сказав" налаштовує читача на думку, що мабуть журналіст задав непросте запитання і "на підкорку" читач намагається зрозуміти "чому?". Фінансисти читають цифри і бачать в цьому найбільшу романтику, а переважна більшість людей шукає за інформацією, а особливо в інтерв'ю Особистість. Такі от коментарі з "моветоном" допомагають передати атмосферу чи не так?

Юрий Аксенов at 22 січня 2008 р. о 12:43 сказав...

Ліліє, якщо ми про репортаж, тоді звичайно важливі емоції:)

Взагалі дякую за ідею. Сьогодні про це напишу

Лілія Загребельна at 22 січня 2008 р. о 12:52 сказав...

Юрію, чекатиму з великою цікавістю та нетерпінням продовження теми у Вашому виконанні:)

Ярина Ключковська at 22 січня 2008 р. о 17:51 сказав...

Продовження полеміки про зміст і форму в PR - на блозі Юрія Аксьонова http://prweb.com.ua/media/81.html.

А мені коментарі Юрія нагадують давні маркетингові дослідження зубної пасти: виявилося, споживач думає, що смачна зубна паста не може бути корисною для зубів. Хоча, за логікою, чим смачніша паста - тим частіше і довше людина чистить зуби і приносить користь своїм різцям та іклам :) Юрій вважає, що піарщики замінюють користь смаком, а ми вважаємо, що від приємного процесу більше користі. От і вся різниця.

Юрий Аксенов at 22 січня 2008 р. о 17:54 сказав...

Ярино, наразі буду говорити, що Ви мене не зрозуміли:) Я про інше: приємний процес - той, що дозволяє отримати результат з мінімальними витратами енергії, а не той, що дозволяє скуштувати більш смачну страву, або помилуватися краєвидами...

Ярина Ключковська at 22 січня 2008 р. о 18:22 сказав...

Юрію, ось тут я з Вами згодна на всі 100%.