понеділок, 24 вересня 2007 р.

Особливості регіонального PR

Автор: Лілія Загребельна

Він таки є! Тобто я маю на увазі звязки з громадськістю у регіонах є. Вони працюють. Принаймні у Львові, Дніпрі, Донецьку. Це ще один камінь у розвиток вітчизняного PR. Радує!

Років чотири тому, якщо вам вкрай необхідно провести подію у Дніпрі, було на вибір два шляхи. Перший, менш затратний але такий, що вимагав багато часу та зусиль або другий – затратний та не досить надійний.

Отож, або ви самотужки працюєте над пошуком пристойного приміщення, фотографа, людей, що нарізають канапе та розливають соки, роблять композиції із квітів, надувають кульки, намагаєтеся відслідкувати регіональні ЗМІ, і в результаті, ризик, що приїхавши на місце, отримаєте 30% від очікуваного, був максимальний. Або наймаєте BTL-агентство, що має представництво в регіоні, платите гроші і покладаєтеся, що спеціалісти з організації святкувань проведуть прес-конференцію не гірше за PR-менеджера. Сподівання марні!

Погодьтеся, що жоден не був оптимальним для гідного проведення PR-активності.

Минулого тижня як раз завершився етап регіональних прес-конференцій по одному з проектів, з якими працюю. Отож мала прекрасну можливість протестувати регіони, по-перше, на наявність місцевих PR-агентств, а, по-друге, на рівень розвитку тамтешнього PR.

Зразу хочу сказати, що мені як агентському спеціалісту з PR раніше не доводилося працювати з підрядниками з одного цеху. Я була вражена: тебе розуміють, не треба пояснювати, що таке Media Advisory, коли його розсилають, а головне кому, як визначається ЗМІ, де проводиться такого роду подія, як прес-конференція, і моніторинг висвітлення – є звичною фразою. Отож, дуже приємно, що не тратиш часу на розяснення нашої професійної кухні, а говориш з підрядником однією мовою. Хоча, як у колег будь-якої професії існують і розбіжності у поглядах на певні аспекти, і, відповідно, регіональні умови не завжди є оптимальні для організації події на тому рівні, до якого ти звик.

Отож, поїхали! Перша особливість: ділових ЗМІ або ж дуже мало (1-2), або ж їх просто немає, як, наприклад, у Львові.

Друга особливість: регіональні ЗМІ зрозуміли, що на подіях типу прес-конференції можна заробляти. Ще 3 роки тому вони про це не здогадувалися. Зараз використовують подію як привід познайомитися із майбутнім рекламодавцем. Отож, результат роботи залежить від дружніх стосунків вашого підрядника із конкретним ЗМІ.

Третя особливість: Запрошення на прес-конференцію розсилаються за два дні до самої прес-конференції. Їх не так вже й багато у регіональних ЗМІ, щоби не спланувати собі графік практично за один день.

Четверта особливість: конференц-зал – один. Тут хочу зразу уточнити, що я маю на увазі. Конференц-зал у звичному розумінні: зал, спеціально обладнаний під проведення прес-конференцій у інформаційному агентстві. Кому треба адреси, звертайтеся, зали хоч і в малій кількості зате дуже популярні серед журналістів та наших політичних діячів. У Львові, наприклад, пан Симоненко як раз за день до нас давав промову у прес-центрі, що ми винаймали, а у Донецьку – пан Цушко через дві години після нашої події.

Пята особливість: у деяких містах немає кейтерингових компаній. Хочете везіть фуршет із Києва, а хочете винаймайте кухаря із місцевого ресторану.

Шоста особливість: (повязана із пятою). На фуршеті подають пластиковий одноразовий посуд. Коли ви все ж таки вирішили, що скло і кераміка просто необхідні – орендуйте це в місцевому ресторані. Памятка: обумовте ці речі з вашим підрядником, він сам не здогадається, бо не прийнято у регіонах їсти і пити на фуршетах із звичного нам посуду.

А в іншому, регіональний PR такий же як і в столиці. Журналісти, що прийшли вас послухати, таки справді цікавляться темою, ставлять запитання: і прості, і провокуючі. Зрештою, PR – він і у Донецьку PR: маєш інформаційний привід, розробив цікаві матеріали, отримаєш висвітлення.

До речі, у Львові не знають, що таке канапе, а в Донецьку не розвішують табличок з вказівною інформацією про подію.

5 коммент.:

Ярина Ключковська at 24 вересня 2007 р. о 11:12 сказав...

Мене завжди дивувала якась непереборна апатія журналістів у Львові стосовно будь-чого, що не стосується політики. Якщо вже прийдуть на подію, то питань задають мало, вигляд у всіх млявий. Лише один раз вдалося їх розворушити: у мої часи роботи в UMC ми з журналістами лазили на дах будинку культури "Романтик" у Парку ім. Хмельницького і "відкривали" базову станцію. Журналісти так збадьорилися від цього екстріму, що потім безвідмовно відсиділи 1,5-годинний семінар про те, як працює мобільний зв'язок :)

Взагалі, журналісти в регіонах дуже полюбляють всілякі нестандартні формати: ігри, квести і таке інше.

Lilia Zagrebelna at 24 вересня 2007 р. о 20:18 сказав...

В принципі можу погодитися стосовно млявості журналістів у Львові. На початку прес-конференції вона таки спостерігалася. Але вже хвилин за 10-15 журналісти ожили, бо інформація, що спікери давали таки їх зацікавила. Ще б пак! Йшлося ж про способи примноження грошей для пересічних людей. Питання потім задавали жваво, хотіли таки визначити для себе переваги того чи іншого способу.

Анна Гончарик сказав...

Дякую за пост. Цікавлять Ваші спостереження щодо мови проведення PR-подій в південних областях і в Криму. Наскільки питання мови досі там важливе і принципове? Мені видається, що важливість цього фактору сильно переоцінена...

Володимир Дегтярьов at 25 вересня 2007 р. о 16:37 сказав...

Анно, питання було адресовано не мені, але закину своїх $0,01 про проведення заходів в Криму. Дійсно, були випадки, коли прес-реліз українською мовою "завертали" із проханням перекласти російською. Так само були й випадки коли весь колектив ялтинської газети розмовляв виключно українською ))).
Але орієнтуючись на "середню температуру по лікарні", готуючи захід на півдні, я завжди дублюю всі матеріали російською. Доводиться балансувати між національною самосвідомістю та необхідністю донести повідомлення клієнта ))).

Lilia Zagrebelna at 25 вересня 2007 р. о 19:05 сказав...

Спікери наші російськомовні, то звичайно ж говорили російською навіть у Львові. Мушу визнати, що журналісти, народ освічений, поставилися до цього дуже толерантно. Жодного натяку чи коментаря стосовно мови. У Донецьку, чесно кажучи, побоювалася, що моя українська може дратувати, але питання мови не зачіпили. Зрозуміло, що і в Дніпрі, і в Донецьку інформаційні матеріали ми надавали обома мовами. Цікавий факт: у Донецьку, наприклад, мені навіть намагалися відповідати українською.

А от у Криму, я переконана, українська ні в якому разі не пройшла б.