понеділок, 21 липня 2008 р.

КСВ: лінчуємо бізнес за меркантильність чи дамо йому час вирости?

Надія Стечишина,
асистент Nords PR

КСВ (корпоративну соціальну відповідальність) останнім часом жваво обговорюють всі кому не лінь, і ті, хто поняття не має, що це таке, і ті, хто активно працює у цій сфері. Жонглюють цим поняттям вправно і не дуже, намагаючись визначити мотивацію бізнесу, коли той таки вирішує приділити увагу громаді.

Дійсно, велика частина з тих, хто так чи інакше послужився суспільству, зробили то не з філантропічних міркувань, але ж зробили! Ну, покричали вони про свою успішну благодійну діяльність біля кожного стовпа, то й що? Вони ж хоч щось зробили! Хтось іграшки в притулок приніс, хтось майданчик для дітей побудував, а хтось .... Хоч трохи, а життя в тих самих дітей веселішим стало. І, по секрету, навряд чи дітей цікавила мотивація успішних дядьок в краватках! Можливо, трохи бентежили фотокамери і надмірна увага, але ж то такі дрібниці порівняно із величезним волохатим ведмедем, до якого вночі можна притулитися і уявити, що на цьому світі про тебе дбає ще хтось.

Було б гарно, коли б політики високого штибу (а у своїй сукупності вони є не те що корпорацією, а навіть конгломератом) зацікавилися питаннями та методологією КВС, зрештою, засади ринку та й сам ринок вони вже успішно освоїли. Але поки такого чуда не сталося і навіть в перспективі не передбачається, то, може, варто стимулювати філантропічну діяльність бізнесу? Він, бідний, так намагається суспільству догодити, а суспільство в більшості своїй його потуги ігнорує! Хіба так можна?

Невже важко, сказати дякую дитині (а за твердженням Іцхака Адізеса український бізнес знаходиться на стадії Дитинства (орієнтація на продукт, не вистачає грошей, немає правил та процедур; положення хитке, вірогідна дитяча смерть) або ж Давай-давай (компанія досягає успіхів: продукт користується попитом, продажі ростуть, з’являються грошові потоки. Надлишок самовпевненості))?! Дитина ж лише починає пізнавати світ, пробувати його на дотик, мацати його, десь навіть пожмакати! Вона так до нього звикає, вивчає його правила, реакцію, соціалізується, одним словом! Коли вона вперше миленько посміхається, то ж виходить якось ніби і само собою, напівусвідомлено! Вже потім, маленький розтягує рота, показуючи два велетенських передніх зуба черговій тьоті Маші, щоб отримати цукерку до того самого рота! Трохи меркантильний малюк виходить, еге ж! Але ж та сама тьотя Маша і сама це розуміє, бо даючи цукерка скаже: «От малий хитрюга!». Так і починається у малюка активна взаємодія із оточуючими! Це вже потім дитина виросте, почне зважувати свої вчинки, ідентифікувати себе як особистість, відносити до певної соціальної спільноти, жити в ній і з нею, спільнотою, поділяючи інтереси останньої, бо в кінцевому рахунку, то і її інтереси також.

Тому, продовжуючи паралель між стадіями розвитку бізнесу та життям людини, хотілося б сказати, що ні той, ні інша не доросте й не перетвориться у гордого, чарівного лебедя без підтримки старших у дитинстві, без наслідування успішних та «крутих» у юності, і без «сродної» (за Сковородою) праці та відчуття потрібності, причетності до чогось у період дорослості.

В Україні, як на мене, вже є лебеді, чесні чи не дуже, то вже інше питання, але вони є! Вони послідовно та цілеспрямовано допомагають суспільству, в якому функціонують, в якому живуть! Часто це представники закордонних корпорацій, що давно та успішно впроваджують проекти КСВ як інструмент PRу та маркетингу, але варто визнати, зі щирим прагненням зробити щось гарне та добре громаді! А це вже не абищо!

Я була ще малою, коли тільки-тільки починався конкурс «Коронація слова», організатором якого є Kraft Foods Україна ! А зараз то щорічна подія у світі письменників та шанс молодим і талановитим отримати свій вінок переможця, бути почутим та визнаним! Скільки сьогодні успішних та відомих українських літераторів, отримали шанс надрукуватися завдяки «Коронації»? Згадаймо ту ж Роздобудько чи Соколян, чиї перші книги Україна побачила завдяки конкурсу!

Діяльність Пінчука , міліардера та власника «Інтерпайп», як мінімум різновекторна: він то виступає меценатом сучасного мистецтва, то зірок світового масштабу в Україну везе, а то і самміт на тему вступу України до ЄС організовує! Він заробив свої міліарди (тут не обговорюється питання законності цього процесу), яких напевне вистачає і на хліб, і на масло, то й робить щось корисне для України, як для кожного її жителя окремо, так і для суспільства загалом! І ми про це знаємо, бо на всіх шпальтах написали, на всіх екранах показали!!

А куди діваються потуги малого та середнього бізнесу? Вони не цікаві громадськості?! Безперечно, його можливості набагато менші за масштабом: вкотре пожертвувати щось дитсадку, чи якісь кошти лікарні – де тут до всеукраїнського масштабу?! Але їхні непретензійні кроки в напрямку КСВ мають право на висвітлення, на обговорення, врешті решт, на «Дякую!»! Нехай їх мотиви не зовсім чистосердечні, але вони вчаться, ростуть, то хіба не варто підтримувати їх ріст та невпевнені поступи?!

Відомий принцип «Моя хата скраю, я нічо не знаю» тут не діє! Навіть коли це не стосуватиметься безпосередньо тебе чи Вас, на перші чи .. спроби використати чи впровадити КСВ ще молодим українським бізнесом варто звертати увагу, варто говорити та помічати, щоб навчитися та вчити!

(я до речі не рекламувала, а говорила про ті соціальні ініціативи, які так чи інакше торкнулися мене особисто: я полюбляю читати і Роздобудьмо, і Соколян, цікавлюся сучасним мистецтвом, або скоріше, роблю перші спроби з ним порозумітися, на концерти ходили мої добрі друзі і були з того вельми раді, а процесами вступу до ЄС цікавлюся)

2 коммент.:

soncezajchyk at 5 вересня 2008 р. о 15:46 сказав...

Зачепилась оком за цей пост, бо наразі працюю з людиною з тої дивної і практично неіснуючої породи бізнесменів, які дійсно намагаються робити щось для свого міста, не заробляючи на цьому грошей.
Для мене це тим більший парадокс, що ми мусили довго його вмовляти, аби він прийняв рішення про відкрите спонсорство, а не "я дєнєг давать буду, а упомінать міня нінада".
Мова йде про харківську компанію Макрокап Девелопмент Україна (МКДУ) і заснований за її сприяння благодійний "Харківський Театральний Центр" (ХТЦ). До речі, про наймасштабніший проект ХТЦ - Kharkiv Za Jazz Fest - я говорила з Вашим колегою: дуже потрібна професійна допомога великої піар-аґенції, яка б могла допомогти знайти додаткових партнерів, бо для однієї регіональної компанії - хай хоч який ентузіаст її власник - такий масштабний проект надто затратний.
Але я от про що: те, що починають з'являтися такі люди, компанії і проекти - хай на регіональному рівні, не на всеукраїнському, так, може, й краще, - все ж дає надію на те, що з часом ситуація зміниться і лінчувати бізнес не доведеться:)

Malyuchka at 10 вересня 2008 р. о 13:14 сказав...

питання з КСВ в Україні, на мою думку, з розряжду таких: Що ліпше - дати виловлену рибу, чи дати вудку і навчити цю рибу ловити.
В більшості компанії дають рибу.
І тільки деякі дають вудки, не кажучи вже про то, що все ще дуже мало навіть грамотно про вудки не запитує.
Перепрошую, якщо занадто образно висловилася.