Співпраця журналістів і піарників, мабуть, так і залишиться для мене «темним лісом». Із вуст у вуста передаються анекдотичні історії про журналістів, охочих наїстися бутербродів на прес-конференціях і про піарників, що усіх підряд спамлять неінформативними релізами. Причому, і ті, й інші не припиняють давати одне-одному професійні рекомендації і поради, як краще та ефективніше співпрацювати і нарешті завжди отримують незбагненне задоволення вказуючи на орфографічні, синтаксичні і пунктуаційні помилки!
На цей пост мене надихнула розмова із журналістом поважного ділового щотижневика, який не тільки у відверто нахабній формі образив мене особисто, а ще й мою професію. Дзвонила я із вічним запитанням, чи можна купити/взяти/забрати номер журналу 2-тижневої давності. Як тільки прозвучали слова «PR-агенція», тон співрозмовника став ще на одну тональність вище і розмова закінчилась його фразою, що PR – це вид реклами, котрий являється порушенням закону «Про рекламу» і, взагалі, є відвертим обдурюванням.
Звичайно ж, я повинна була купити номер сама і вчасно, але, після цього випадку, я задумалась над тим, якими ж своїми діями і вчинками ми даємо підстави вважати нас «дармоїдниками, що не відомо чим там займаються», а нашу професію тою, що діє поза межами законодавчого поля та відверто «дурить народ».
Звичайно, я можу навести набагато більше прикладів вдалої співпраці, ніж неприємних випадків, і, сподіваюсь, що в наступний раз, коли буду писати про журналістів і піарників, це буде щось чудове і надихаюче на подальшу роботу один з одним.
