Дякую всім, хто прочитав і прокоментував першу частину цього довгого поста. Насправді моєю метою не було пожалітися на молодь (ще трохи, і я почну писати в дусі "От у наші часи, коли я була молода... А теперішня молодь вже зовсім не та..." - але ще почекайте кілька років). Я хотіла поговорити про те, що ми часто поспішаємо тиснути на кнопки, не думаючи про наслідки - і це стосується як людей, так і компаній. А ось і продовження.
Соціальні мережі, Google і таке інше
Я користуюся соціальними мережами (дисклеймер: одним із клієнтів Nords PR є нова соціальна мережа, АПДЕЙТ: Profeo). Моя перша і донедавна улюблена - LinkedIn. Тут я не тільки знайшла своїх однокурсників та колишніх колег, але й отримала кілька пропозицій про співпрацю, ще будучи фрілансером. Тому користь таких мереж для мене очевидна. Єдиний недолік LinkedIn – брак „локальності”, але, принаймні, після реєстрації на ній мені не пишуть претенденти на мою руку і серце із арабських країн (на відміну від Facebook, де я також є).
Нещодавно „законнектилася” з людиною, яка працює у профільній освітній установі. Не пройшло й кілька днів, як у мій мейл впав більш як мегабайтний лист від цієї людини із запрошенням вступити на одну з програм цього закладу. Довелося ввічливо нагадати, що існує User Agreement і що я погодилася приєднати цю людину до своєї ділової мережі не тому, що хочу отримувати від неї спам. Відтепер цей дрібний, але малоприємний інцидент буде випливати у моїй пам’яті, щоразу, коли я бачитиму назву цієї освітньої установи.
Ви давно проробляли штуку, яку в англомовному світі називають vanity search? Тобто заводили своє власне ім’я у боксик пошукової системи? Тепер це – не просте самозамилування. Це – найелементарніший інструмент управління власною репутацією.
Скажімо, я прошу Google пошукати моє ім’я англійською або українською або російською. Перший результат – мій профайл на LinkedIn. Другий веде до новини про спонсорство Олімпіади, у часи, коли я керувала PR-відділом UMC. Цікавість людей до запрошення UMC в Турин і популярність IT UA, очевидно, ніякою оптимізацією не перепреш, бо моя офіційна біографія на сайті Nords PR з'являється у цьому хіт-параді лише під 3-м номером. А далі йде згадування мого прізвища на PRWeb.ua – завдяки Юрію Аксьонову, весь світ може прочитати, що у мене одного дня стався тектонічний зсув, і навіть побачити моє обличчя у цей момент.
Бажаючі повторити за мною цей експеримент з легкістю відстежать сторінки мого професійного життя, у тому числі й ті, про які я сама волію не згадувати, ознайомляться з моєю життєвою філософією і фаховими принципами, дізнаються про мою громадську роботу, а заодно прочитають масу новин UMC, UAPR та інших компаній та організацій, від імені яких мені доводилося говорити. А ще звідси можна довідатися, на що я тратила гроші під вас вагітності, як відзначали Новий рік у Nords PR, під якими відкритими листами я підписувалася у бурхливому 2004-му і ще багато іншого.
А що пошукова система знайде на запит про ваше прізвище? І що ваші профайли у соціальних мережах говорять про вас?
Я точно знаю: якщо у LinkedIn людина раптово отримує кілька рекомендацій, то, швидше всього, через місяць-другий оновиться інформація про поточне місце роботи. Ще один сигнал – поява рекрутерів у контактах. Так само легко відслідковується й те, яких потенційних клієнтів „обхаживают” наші конкуренти. Якщо серед контактів я бачу попередніх клієнтів і керівників, це – позитивний сигнал про те, що людина зуміла гарно піти і зберегти хороші стосунки.
І якщо ви робите помилку – опиняєтеся не в тому товаристві, вживаєте не ту лексику чи просто зриваєтеся, - то про це пам'ятатимуть не тільки гуглівські сервери, а й люди. Як-от, до слова, у розмовах згадується ось ця дискусія на блозі Даниїла Ваховського або деякі особливо геніальні коментарі у цій розмові на PRWeb.ua. Або ось ця історія про те, як через соціальну мережу можна знайти грабіжника.
А скільки із нас реально задумувалися про те, що із наших дій, наших слів і наших контактів формується наш персональний бренд і наша особиста репутація?
У цьому світі грань між публічним і приватним стирається. Тому треба дуже уважно слідкувати за тим, що ми говоримо, що ми робимо, і як це сприматиме потенційний працедавець чи клієнт, коли натрапить на цю інформацію.
Те саме стосується і компаній. Реакція суспільства на дії та слова компанії повинні бути одним із критеріїв прийняття управлінських рішень. Адже для цього й існує репутація.
І взагалі, PR-никам набагато менше довелося б коригувати і реабілітувати, якби компанії менше думали про себе як про системи, і більше – як про людей.
(Автор фото - Geek&Poke. Взято з Flickr за ліцензією Creative Commons)
P.S. Сьогоднішня дискусія під 1-ю частиною надихнула мене на наступну частину цього поста, який обіцяє стати трилогією.
