Прочитала дуже цікаве інтерв'ю Бреда Берда, режисера анімаційної студії Pixar, який зняв оскароносні "Суперсімейку" (The Incredibles) та "Рататуй" (Ratatouille), а ще відомий своєю роботою над The Simpsons.
У розмові з McKinsey Quarterly Берд розповідає, як, знімаючи свій перший мультфільм для Pixar, він "лякав" своїх дизайнерів страшними гріхами, типу "Якщо ви не в стані намалювати реалістичну воду, то я зніму на камеру воду в басейні". В результаті мультфільм отримав Оскара, а вартість на хвилину виявилася нижчою, ніж у попередньому фільмі "У пошуках Немо", незважаючи на те, що у "Суперсімейці" утричі більше сцен, а людей важче малювати, ніж рибок.
Рекомендую інтерв'ю повністю, воно стосується кожного керівника, який прагне стимулювати креативність та інноваційність у команді. Проте один момент особливо мене зачепив.
Говорячи про те, який новий підхід до управління він застосував у виробництві анімаціних фільмів, Берд сказав:
"Не всі кадри рівноцінні. Деякі кадри повинні бути досконалими, інші - дуже хорошими, а є і такі, яким достатньо бати "такими собі", аби тільки не відволікати увагу".
Перфекціоніст у мені від цих слів заплакав гіркими сльозами, проте менеджер у мені каже, що в цьому є сенс.
Хіба кожен продукт Apple досконалий? Ні, їм було достатньо вразити людей кількома яскравими хітами, і це повпливало на їхні продажі у всіх категоріях.
Хіба пошук Google найкращий для кожного завдання? Yahoo News побив Google у пошуку за новинами, а блоги я шукаю тільки Яндексом. При цьому, у цілому, Google - "впереди планеты всей".
Проте чи може, наприклад, PR-агентство дозволити собі такий підхід? Чи можуть окремі бездоганні проекти витягти репутацію агентства, якщо інші проекти "просто хороші" або "такі собі"? І чи на місці клієнта хотіла б я, щоб мої проекти були в останній категорії?
У прагненні до досконалості дуже складно знайти межу. Наприклад, скільки разів треба перечитати і відредагувати реліз, щоб він був досконалий? І чи хоче платити клієнт за той час, який потрібен, щоб перейти від "дуже хорошого" до "досконалого"? Або від просто "хорошого" до "дуже хорошого"?
А як ви визначаєте цю межу? І чи готові ви, внутрішньо, визнавати, що до тотальної досконалості прагнути не потрібно?
